Персоналії


Школьна Ольга Володимирівна

представник мистецтвознавчої керамології

12.05.1974 р.н., Київ; закінчила мистецтвознавчий факультет Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури (2000), аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (2005) та Львівської національної академії мистецтв за спеціальністю «Декоративне і прикладне мистецтво» (2008); молодший науковий співробітник Відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України; докторант Львівської національної академії мистецтв (з 2008); кандидат мистецтвознавства; кандидатська дисертація «Творчість і мистецько-педагогічна діяльність Михайла Жука в контексті становлення української школи художників фарфору (перша половина ХХ століття)» (2007); автор керамологічних публікацій у періодичних виданнях і збірниках; головні напрямки наукових досліджень: гончарна промисловість, мистецтво фарфору-фаянсу, майоліка; працює над темою «Фарфор-фаянс України від модерну до постмодерну, керамічна промисловість ХІХ– ХХ століть»; член Національної експертної керамологічної ради щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе» (з 2008).

 


Шмагало Ростислав Тарасович

представник мистецтвознавчої керамології й керамопедагогіки

30.03.1965 р.н., Львів; закінчив факультет декоративно-прикладного мистецтва Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва
за спеціальністю «Художня кераміка» (1989) та аспірантуру
Московського вищого художньо-промислового училища (1992); працює в Львівській національній академії мистецтв (з 1992), декан факультету історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв (з 1997); керівник, автор сценаріїв і ведучий мистецької телепередачі «Мальовид» на Львівському державному телебаченні (1995–2000); професор (з 2006); доктор мистецтвознавства; кандидатська дисертація «Гончарные промыслы Украины конца ХІХ – начала ХХ веков (Исследование организационно-творческих процессов)» (1992); докторська дисертація «Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ століття: структурування, методологія, художні позиції» (2005); автор монографій: «Кераміка Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в контексті міжнародних зв’язків: Контакти і взаємовпливи» (1994, у співавторстві з Олесем Ногою), «На перехресті Європи і віку. Іван Мозалевський» (1996, у співавторстві з Дмитром Бойцовим), «Словник митців-педагогів України та з України у світі (1850–1950)» (2002), «Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції» (зайняла 2 місце в номінації «Краща публікація з окремими сюжетами на теми керамології, гончарства, кераміки» ІІ Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе-2008» (за публікаціями 2005 року); автор 4 навчально-методичних посібників та понад 110 публікацій з проблем кераміки й художньо-промислової освіти в періодичних виданнях і збірниках України та зарубіжжя; стаття «Де криється архаїка істини» зайняла 3 місце в номінації «Краща науково-популярна, публіцистична стаття» І Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе-2007» (за публікаціями 2004 року); головні напрямки наукових досліджень: історія мистецької освіти, історія декоративно-ужиткового мистецтва, мистецтво Сходу; член Наглядової ради Українського керамічного товариства (з 2000); член правління Спілки критиків та істориків мистецтва (з 2000), голова і член журі всеукраїнських і національних симпозіумів гончарства в Опішному (1999, 2001), у Слов’янську (2001); ІІ Міжнародного молодіжного гончарського фестивалю (2008); учасник міжнародних симпозіумів і конференцій з мистецтва «Hefaiston» (Чехія, 1996), «Ferraculum» (Австрія, 2000, 2002); член редколегій «Українського керамологічного журналу» (2001–2005) та національного наукового щорічника «Українська керамологія» (2001– 2002); член Національної спілки художників України (з 1995), член Українського керамічного товариства (з 2000); стипендіат мистецтвознавчої фундації «Getty» (Каліфорнія, США, 1996); нагороджений відзнакою Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2007).

 


Штанкіна Ірина Валеріївна

представник мистецтвознавчої керамології

16.05.1957 р.н., Іркутськ, Росія; закінчила факультет музеєзнавства та охорони пам’яток історії й культури Російського державного гуманітарного університету за спеціальністю «Музейна справа й охорона пам’яток історії та культури» (1993); працювала завідувачем відділу народного декоративного мистецтва Чернігівщини Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського; заступник з навчальної роботи декана Чернігівського факультету Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (з 2008); кандидат мистецтвознавства; кандидатська дисертація «Чернігівські кахлі кінця ХVI – початку ХХ століть (генеза, типологія, художньо-стилістичні особливості)» (2007); автор 7 керамологічних публікацій у періодичних виданнях і збірниках; головні напрямки наукових досліджень: кахлярство, художнє шитво та інші художні промисли Чернігівщини; нині досліджує гончарство Чернігівщини ХІХ– ХХ століть; член Національної експертної керамологічної ради щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе» (з 2008).

 


Щербак Василь Артемович

представник мистецтвознавчої керамології

14.04.1928 р.н., Матяшівка Київської області; закінчив Київське училище прикладного мистецтва (1950) та філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Українська мова та література» (1955); працював редактором видавництва
«Держлітвидав України» (1956–1958), старшим редактором журналу «Народна творчість та етнографія» (1958–1961), науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УР СР (1961– 1974), інструктором Відділу культури Центрального комітету Компартії УР СР (1974–1983), доцентом кафедри теорії та історії мистецтва (1983–1993), старшим науковим співробітником проблемної науково-дослідної лабораторії (з 1994) Київського державного художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури); старший науковий співробітник Української академії мистецтв; кандидат мистецтвознавства; кандидатська дисертація «Современная
украинская майолика (Тенденции развития и художественные особенности» (1970); доцент (з 1984); автор монографії «Сучасна українська майоліка» (1974), упорядник альбому «Єлизавета Миронова» (1987); упорядник каталогів «Пластика малих форм. Фарфор» (1976), «Декоративний живопис: Марфа Тимченко, Іван Скицюк, Олена Скицюк» (1992); упорядник комплекту листівок «Майоліка Опішні» (1975); автор керамологічних і мистецтвознавчих публікацій у періодичних виданнях і збірниках; досліджує теорію та історію декоративно-ужиткового мистецтва, особливо активно друкувався впродовж 1970-х років; член Національної спілки художників України (з 1974); заслужений діяч мистецтв України (2004).

 


Щербань Анатолій Леонідович

представник археологічної й музеєзнавчої керамології

15.04.1978 р.н., Диканька Полтавської області; закінчив Полтавський політехнічний коледж (1997), історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти, історія і правознавство» (2001), аспірантуру Інституту археології НАН України за спеціальністю «Археологія» (2005); стажувався в Лабораторії «Історія кераміки» Інституту археології Російської академії наук під керівництвом видатного керамолога, доктора історичних наук Олександра Бобринського (2005) та на базі постійнодіючої Експериментальної керамологічної експедиції Самарського державного педагогічного університету під керівництвом відомих керамологів Ірини Васильєвої та Наталі Салугіної (Самара, Росія, 2007); працював старшим викладачем Кафедри образотворчого мистецтва і культурології Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка (2006–2007); молодший науковий співробітник (з 2001), завідувач Відділу палеогончарства (з 2005) Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, старший науковий співробітник Відділу археологічної кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (з 2002); кандидат історичних наук; кандидатська дисертація «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н.е. (за керамічними матеріалами)» (2005);
автор монографії «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VІІ – початку ІІІ століття до н.е. (за глиняними виробами)» (2007) та 30 публікацій з проблематики керамології й археології у періодичних виданнях і збірниках; головний напрямок наукових досліджень: глиняні вироби, пов’язані з прядінням і ткацтвом, у населення VІІ – початку ІІІ ст. до н.е. Лівобережного Лісостепу України, декорування глиняних виробів; пам’ятки археології в окрузі Диканьки та Опішного; нині досліджує тему «Оздоблення давніх глиняних виробів у Дніпровському Лівобережжі України»; учасник археологічних розкопок на Більському городищі в складі експедицій Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка (під керівництвом Петра Гавриша, 1997–2000), Центру охорони і досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації (під керівництвом Олександра Супруненка та Ірини Кулатової, 1998–2000), Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (2001–2008); проводив археологічні розвідки в Диканському та Зіньківському районах Полтавської області (1996–2002), керамологічні експедиції до гончарних осередків Черкаської області (2002–2003); відкрив на території Диканського та Зіньківського районів близько 30 нових поселень та могильників доби енеоліту – раннього середньовіччя; брав участь у формуванні колекцій кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (2002–2008); автор програми спеціального курсу «Археологія. Давня кераміка України» та співавтор програми спеціального курсу «Основи керамології» для мистецьких навчальних закладів України, яка використовується в навчальній роботі Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату «Колегіум мистецтв у Опішному»; член Ученої ради Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (з 2002); член
Національної експертної керамологічної ради щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе» (з 2007).

 


Щербань Олена Василівна

представник етнографічної керамології й керамопедагогіки

27.06.1980 р.н., Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області;
закінчила історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія та основи економіки» (2002), аспірантуру Інституту народознавства НАН України за спеціальністю «Етнологія»
(2007), тема кандидатської дисертації «Гончарні навчальні заклади Опішного кінця XIX – XX століття та їх роль у збереженні й розвитку мистецьких традицій визначного центру народної
художньої культури України (історичний досвід і перспективи)»; молодший науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (з 2002), старший науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (з 2002); авторка 37 публікацій з проблематики
керамології та етнопедагогіки в періодичних виданнях і збірниках; головні
напрямки наукових досліджень: етнопедагогіка, гончарне шкільництво, передовсім діяльність
гончарних навчальних закладів Опішного та їх вплив на стан місцевого гончарства;глиняний посуд у культурі харчування українців; проводила керамологічні експедиції
до гончарних осередків Полтавської (2002–2008), Черкаської (2002–2004),
Івано-Франківської (2007) областей; вивчала досвід роботи вчених Білорусі
щодо вивчення й популяризації сучасного народного гончарства (Мінськ, 2007); брала участь у підготовці каталогу українських та зарубіжних керамологів (2003–2004), у формуванні колекцій кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (2002–2008); лауреат Премії імені Василя Скуратівського (2008); депутат Опішненської селищної ради (з 2006).