Питання про використання термінів у керамологічній науці неодноразово порушувалося вченими-керамологами, зокрема Олесем Пошивайлом [5; 6; 7], Анатолієм Гейком [2; с.135], Оксаною Коваленко [4] та Світланою Пошивайло [7; 8] та ін., а також наголошувалося на важливості удосконалення та унормування керамологічної та зокрема археологічної термінології [2; 6; 8].  Однак, стан сучасної керамологічної термінології майже незмінний. Оскільки більшість учених не беруть до уваги критичні статті та пропозиції щодо впорядкування, пропоновані співробітниками Інституту керамології [4; 7; 8].

     Удосконалення чи впорядкування термінології будь-якої української наукової дисципліни варто починати з уникання русизмів, полонізмів та діалектизмів. Відомий керамолог Олесь Пошивайло стверджує, що саме ««перелицювання» російської мови в українську, неприродний симбіоз двох мовних структур свідчить про недостатнє оволодіння українськими керамологами скарбами української мови, а заодно й нагадує про спадщину комуністичної епохи, коли майже вся гуманітарна наука, передовсім археологія, творилася великодержавною, загальноімперською мовою… Внаслідок такого довільного користування національними, термінологічними системами з’являється плутанина, неточності в означенні тотожних явищ засобами різних мов, а також не завжди доречна варіативність наукових термінів для позначення одного й того ж явища технолоґічного процесу, форм, орнаментики тощо. Така термінологічна мозаїка не дозволяє адекватно сприймати викладені вченими результати наукових досліджень, а, отже, і здійснювати адекватний аналіз, узагальнення і класифікацію польових матеріялів та робити однозначні висновки» [6; с.16].

      Проблема правильного вживання наукової термінології пов’язана з означенням певних реалій. Допомагають у цьому спеціальні лексикографічні праці, зорієнтовані на вивчення термінології окремих галузей. Простежимо, як подано в довідковій літе-ратурі тлумачення гончарної лексики та керамологічних термінів.Словник-довідник «Образотворче мистецтво» (Тернопіль),виданий у 2003 році (упорядник художник-дизайнер Анатолій Пасічний), містить 2000 термінів, які вживаються у мистецтвознавстві. Це дуже різноманітний матеріал: терміни з образотворчого, декоративно-ужиткового й театрально-декораційного мистецтв, дизайну, архітектури та мистецтвознавства. На жаль, із поданим в словнику-довіднику тлумаченнями не завжди можна погодитися. Наприклад, до терміна бісквіт через тире подано пояснення: «у художній кераміці біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї». Таке речення доречніше було б оформити так: «бісквіт – біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї у художній кераміці» або ж «бісквіт – (у художній кераміці) біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї». Щодо терміна «бісквіт» варто зауважити, що з порцеляни вироби не формують, оскільки порцеляна – це вже сформовані та випалені вироби про що й читаємо у згаданому довіднику: «у декоративно-прикладному мистецтві посуд, статуетка та ін. художні вироби з білої випаленої глини зі спеціальними сумішами, для яких характерна дрібнопориста будова (т. зв. спечений черепок) та прозорість у тонкому шарі». Таке пояснення терміна порцеляна вважаємо неправильним, бо не можна формувати вироби з випаленої глини. Та сама помилка повторюється й у тлумаченні інших термінів: гончарні вироби – «вироби з випаленої кольорової глини»; кераміка – «всі різновиди художніх виробів з випаленої глини»; майоліка – «вироби з кольорової випаленої глини»; теракота – вироби «з опаленої глини»; фаянс – вироби «з білої випаленої глини». Не обов’язково треба бути причетним до гончарства,щоб знати, що вироби формуються з сирої глиняної маси, а потім випалюються.