28
вересня
2017

Гончарська термінологія XVI-XVIII століть: проблеми історії та атрибутування

Коваленко Оксана

Гончарська термінологія Лівобережної України XVI-XVIII ст. до сьогодні фактично не досліджена. І хоча, гончарську термінологію досліджували в різних аспектах вже століття, зокрема етимологічному (С. Єрьоміна, О. Трубачов), лексикографічному (В. Бережняк, В. Василенко, О. Пошивайло), історичному (Л. Нідерле), етнолінгвістичному (В. Веренич, А. Кривицький, С. Пошивайло, Н. Хобзей) та лінгвогеографічному (Й. Дзендзелівський, Л. Спанатій), регіональному (В. Бережняк, Й. Дзендзелівський, М. Кривчанська, М. Мединський). Досі дослідники фактично не зверталися до проблеми атрибутування назв гончарних виробів XVI-XVIII століть та співвіднесення їх з реальними виробами.

Для розкриття незнаного світу гончарської професійної лексики цього часу провідне місце посідають діловодні, актові, літературні та публіцистичні джерела, документи фіскального та господарського обліку XVI-XVIII ст. У різного роду описах, сплатах, заповітах, списках описаного майна померлих, що підлягало розподілу, судових справах,тобто джерелах діловодного, актового, фіскального характеру міститься багато назв глиняного посуду. Менш інформативними, дещо специфічними, проте також важливими є церковно-полемичні твори проповідників, діячів церкви XVI-XVIII ст.: Зіновіїва, Гаватовича, Галятовського, Вишенського, Величковського, Зизанія, Беринди тощо. Відібрані нами джерела та літературні твори у цій гончарській замальовці, за незначними винятками, представляють лівобережні регіони сучасної України. Дана робота є спробою дослідження гончарської термінології, проникнення до незнаного досі світу пізньосередньовічного та ранньомодернового гончарства на основі опрацювання окремих писемних пам’яток, що є мізерною часткою серед величезного обсягу та розмаїття джерел XVI-XVIII ст. Проте ж авторка і не ставила на меті підібрати приклади та проаналізувати етимологію кожного з  гончарських термінів, які мали побутування на території сучасної України.

27
листопада
2014

Сучасна українська керамологічна термінологія

    Питання про використання термінів у керамологічній науці неодноразово порушувалося вченими-керамологами, зокрема Олесем Пошивайлом [5; 6; 7], Анатолієм Гейком [2; с.135], Оксаною Коваленко [4] та Світланою Пошивайло [7; 8] та ін., а також наголошувалося на важливості удосконалення та унормування керамологічної та зокрема археологічної термінології [2; 6; 8].  Однак, стан сучасної керамологічної термінології майже незмінний. Оскільки більшість учених не беруть до уваги критичні статті та пропозиції щодо впорядкування, пропоновані співробітниками Інституту керамології [4; 7; 8].
     Удосконалення чи впорядкування термінології будь-якої української наукової дисципліни варто починати з уникання русизмів, полонізмів та діалектизмів. Відомий керамолог Олесь Пошивайло стверджує, що саме ««перелицювання» російської мови в українську, неприродний симбіоз двох мовних структур свідчить про недостатнє оволодіння українськими керамологами скарбами української мови, а заодно й нагадує про спадщину комуністичної епохи, коли майже вся гуманітарна наука, передовсім археологія, творилася великодержавною, загальноімперською мовою… Внаслідок такого довільного користування національними, термінологічними системами з’являється плутанина, неточності в означенні тотожних явищ засобами різних мов, а також не завжди доречна варіативність наукових термінів для позначення одного й того ж явища технолоґічного процесу, форм, орнаментики тощо. Така термінологічна мозаїка не дозволяє адекватно сприймати викладені вченими результати наукових досліджень, а, отже, і здійснювати адекватний аналіз, узагальнення і класифікацію польових матеріялів та робити однозначні висновки» [6; с.16].
01
грудня
2014

ГОНЧАРСТВО І УКРАЇНСЬКА МОВА

    Спочатку було СЛОВО... Саме воно означувало, фіксувало в підсві­домості кожний найменший поступ людської еволюції. Згодом при­йшло ГОНЧАРСТВО, яке моделювало світоглядні уявлення і в гли­­няних творіннях фіксувало злети й падіння людських цивілізацій.

    ГОНЧАРСТВО І МОВА — спосіб пізнання світу, забезпечення життєздатності суспільства й засіб осмислення, впорядкування системи здобутих знань. Одвічний діалог Людини й Землі вершився через священнодійство Гончарів — Царів неосяжних вершин Животворящого Вогню. Мова Людської Душі тисячоліттями збагачувалася Мовою Живої Глини. Адже Кераміка — універсальна міжнародна мова, застигла в неповторних формах і орнаментальних композиціях. Переховуючи в собі загально­людські цінності різноголосих національних менталітетів, вона постає містком до міжкультурного взаєморозуміння.

   З прадавніх часів в українській мові сформувався значний пласт професійної лексики гончарів, яка ввібрала в себе народний досвід освоєння природних матеріалів і пристосування їх до задоволення повсякденних потреб людини. Гончарська термінологія, як і технічні прийоми роботи стародавнього ремесла, мовби найдорожчий скарб передавалася від роду до роду, успадковувалася й збагачувалася кожним наступним поколінням мистців. У ній ще й досі зберігаються архаїчні елементи язичницького світосприйняття, що сягають своїми витоками до найдавніших археологічних культур. Тому вивчення гончарської лексики важливе не лише для мовознавства, а й для пізнання джерел формування й особливостей історичного розвитку української культури в цілому, з’ясування етногенези, етніч­ної історії Українців.

01
грудня
2014

АРХЕОЛОГІЧНА ЦІЛИНА\УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ

   Україна, здобувши незалежність і позбувшись совєтських політичних «ізмів», несподівано потрапила в полон європейських соціально-економічних пороків, одним із наслідків яких стало поширення в нашій державі так званої «чорної» археології, що доти процвітала переважно за межами совєтського простору. По суті, маємо відро­дження в Україні давньої традиції скарбошукання, з якої, власне, й постала археологія як галузь наукових знань.

   Поширення в Україні «чорної» археології відбувалося прямо пропорційно наростанню кризових явищ в економічному і духовному житті країни.У середині 1990-х років про це ганебне явище вже говорили не тільки в середовищі археологів і музейних працівників, а й на сторінках місцевої і столичної преси. 1997 року голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, доктор мистецтвознавства Олександр Федорук із прикрістю констатував: «Останніми роками в Криму, на Закарпатті посилилася нелегальна псевдоархеологічна «діяльність» з метою контрабандного збуту викопних об’єктів культури, нелегального вивозу їх за межі України. Десятки псевдоархеологічних експедицій, в тому числі науково організованих груп з інших держав безкарно ведуть розкопки без відповідних на такі дії санкцій і дозволів, вивозячи об’єкти культури, руйнуючи давні могильники. Не контролюють цих протизаконних акцій органи місцевої влади, фактично не турбуються про збереження спадщини. На західних ринках останнім часом з’явилися археологічні об’єкти кримського походження» [8, с.10-11].

27
листопада
2014

Про керамологічні терміни в довідковій літературі початку ХХІ століття

      Проблема правильного вживання наукової термінології пов’язана з означенням певних реалій. Допомагають у цьому спеціальні лексикографічні праці, зорієнтовані на вивчення термінології окремих галузей. Простежимо, як подано в довідковій літе-ратурі тлумачення гончарної лексики та керамологічних термінів.Словник-довідник «Образотворче мистецтво» (Тернопіль),виданий у 2003 році (упорядник художник-дизайнер Анатолій Пасічний), містить 2000 термінів, які вживаються у мистецтвознавстві. Це дуже різноманітний матеріал: терміни з образотворчого, декоративно-ужиткового й театрально-декораційного мистецтв, дизайну, архітектури та мистецтвознавства. На жаль, із поданим в словнику-довіднику тлумаченнями не завжди можна погодитися. Наприклад, до терміна бісквіт через тире подано пояснення: «у художній кераміці біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї». Таке речення доречніше було б оформити так: «бісквіт – біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї у художній кераміці» або ж «бісквіт – (у художній кераміці) біла неглазурована порцеляна, а також вироби з неї». Щодо терміна «бісквіт» варто зауважити, що з порцеляни вироби не формують, оскільки порцеляна – це вже сформовані та випалені вироби про що й читаємо у згаданому довіднику: «у декоративно-прикладному мистецтві посуд, статуетка та ін. художні вироби з білої випаленої глини зі спеціальними сумішами, для яких характерна дрібнопориста будова (т. зв. спечений черепок) та прозорість у тонкому шарі». Таке пояснення терміна порцеляна вважаємо неправильним, бо не можна формувати вироби з випаленої глини. Та сама помилка повторюється й у тлумаченні інших термінів: гончарні вироби – «вироби з випаленої кольорової глини»; кераміка – «всі різновиди художніх виробів з випаленої глини»; майоліка – «вироби з кольорової випаленої глини»; теракота – вироби «з опаленої глини»; фаянс – вироби «з білої випаленої глини». Не обов’язково треба бути причетним до гончарства,щоб знати, що вироби формуються з сирої глиняної маси, а потім випалюються.