Репресивні заходи радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України

Міщанин Віктор

Репресивні заходи радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України (1930-ті – 1950-ті роки) [Текст] = The Repressive Actions of the Soviet Totalitarian Regime in the Field of the Traditional Pottery of Ukraine (the 1930s – the 1950s): монографія / Міщанин В. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2013. – 736 с. – (Українські керамологічні студії, вип.8 – Ukrainian Ceramological Studies, iss.8).

 

В основу даного дослідження покладено матеріали, що стосуються столиці українського гончарства Опішного та навколишніх гончарних осередків сучасного Зіньківського району Полтавської області. 

Опішнянський гончарний район упродовж другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття був провідним в Україні. 

Там зосереджувалася найбільша кількість гончарних осередків, працювали сотні майстрів, у тому числі з найвищим рівнем фахової кваліфікації. Найбільшого розквіту зазнало гончарство Опішного, яке у ХХ столітті стало всесвітньо відомим. Містечко часто називали столицею українського гончарства. Довкола Опішного знаходилося багато малих осередків. Вони, за словами Олеся Пошивайла, хоча і «знаходилися в «тіні» Опішного», проте «породжували здорову, жорстку конкуренцію, примушували гончарів Опішного постійно вдосконалювати свою майстерність», «так підтримувався унікальний творчий мікроклімат, за умов існування якого тільки й могли народжуватися видатні постаті українського гончаротворення» [125, с.9].

Своєю значущістю, мистецькими здобутками Опішне, а з ним і весь Опішнянський гончарний район, із другої половини ХІХ століття стали привертати пильну увагу вчених і мистців. Місцеве гончарство стало об’єктом вивчення статистів, етнографів, істориків, керамологів. Тут у різні роки бували Анастасій Зайкевич, Віктор Василенко, Іван Зарецький, Михайло Русов, Яків Риженко, Сергій Васильківський, Опанас Сластьон, Василь Кричевський та інші відомі діячі української науки й мистецтва.

І саме Опішнянський гончарний район зазнав найбільших репресій за часів більшовицької влади. Тож невипадково він постав об’єктом даного наукового дослідження, яке є типовим відображенням трагічної ситуації в усій Україні. Адже повсюди були однакові методи роботи більшовиків і репресивних органів, а відповідно, ті ж самі наслідки, лише в менших масштабах. На прикладі Опішнянського гончарного району, зокрема Опішного, добре простежується вся система й масштаби репресивного впливу на гончарство: під репресії підпадали гончарі, керівники й працівники гончарних підприємств, директори й працівники гончарних навчальних закладів, колишні їх випускники. 

Якби не було цих репресій, Опішне могло б стати джерелом могутнього світового поступу мистецтва, культури, художньої освіти України. Внаслідок репресивних заходів, зокрема Голодомору 1932–1933

років, було перервано зв'язок поколінь у гончарстві, були знищені династійні традиції. Зникла значна частина покоління, яке могло передати культурні цінності, навички роботи, духовну атмосферу ремесла. Не слід забувати, що репресивні заходи призвели й до значного скорочення споживачів гончарної продукції, що, у свою чергу, не могло не позначитися негативно на самому гончарстві.

Цю книгу присвячено вивченню репресивних заходів більшовицького режиму в галузі традиційного гончарства України впродовж 1930-х– 1950-х років. Виявлено й систематизовано такі основні прояви репресивних дій окупаційної влади:

Так зване «розкуркулення» на початку 1930-х років гончарних господарств, власники яких не підтримували колективних форм роботи. Розкуркулювали не лише заможні, а часто й середняцькі чи, навіть, бідняцькі господарства. 

Голодомор 1932–1933 років, що призвів до загибелі сотень гончарів по всій Україні. Іноді вимирали повністю гончарські родини. Деякі з майстрів стали жертвами канібалізму.

Засудження гончарів у другій половині 1930-х років за звинуваченнями в політичних (насамперед, у проведенні антирадянської агітації) і в економічних (спекуляції, ухиленні від сплати податків) злочинах до різних термінів ув’язнення чи розстрілу.

Переслідування за належність до тієї чи іншої віри: від позбавлення виборчих прав у 1920-х роках до засудження на різні терміни ув’язнення впродовж 1930-х – 1950-х років.

Чистка партійно-державного апарату кінця 1920-х – початку 1930-х років, яка прямо чи опосередковано зачепила керівний і викладацький склад гончарних шкіл та гончарних майстерень при них. 

Засудження працівників гончарних підприємств у другій половині 1930-х років – першій половині 1940-х років до різних термінів ув’язнення.

Засудження працівників і випускників гончарних шкіл у другій половині 1930-х – 1940-х роках до різних термінів ув’язнення чи розстрілу.

Ускладнення переходу на роботу гончарів із колгоспів до гончарних артілей у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х років. Переслідування за самовільний перехід.

Переслідування гончарів фіскальними органами за домашнє заняття гончарством та санітарними органами за виготовлення полив’яного посуду.