27
листопада
2014

Сучасна українська керамологічна термінологія

    Питання про використання термінів у керамологічній науці неодноразово порушувалося вченими-керамологами, зокрема Олесем Пошивайлом [5; 6; 7], Анатолієм Гейком [2; с.135], Оксаною Коваленко [4] та Світланою Пошивайло [7; 8] та ін., а також наголошувалося на важливості удосконалення та унормування керамологічної та зокрема археологічної термінології [2; 6; 8].  Однак, стан сучасної керамологічної термінології майже незмінний. Оскільки більшість учених не беруть до уваги критичні статті та пропозиції щодо впорядкування, пропоновані співробітниками Інституту керамології [4; 7; 8].
     Удосконалення чи впорядкування термінології будь-якої української наукової дисципліни варто починати з уникання русизмів, полонізмів та діалектизмів. Відомий керамолог Олесь Пошивайло стверджує, що саме ««перелицювання» російської мови в українську, неприродний симбіоз двох мовних структур свідчить про недостатнє оволодіння українськими керамологами скарбами української мови, а заодно й нагадує про спадщину комуністичної епохи, коли майже вся гуманітарна наука, передовсім археологія, творилася великодержавною, загальноімперською мовою… Внаслідок такого довільного користування національними, термінологічними системами з’являється плутанина, неточності в означенні тотожних явищ засобами різних мов, а також не завжди доречна варіативність наукових термінів для позначення одного й того ж явища технолоґічного процесу, форм, орнаментики тощо. Така термінологічна мозаїка не дозволяє адекватно сприймати викладені вченими результати наукових досліджень, а, отже, і здійснювати адекватний аналіз, узагальнення і класифікацію польових матеріялів та робити однозначні висновки» [6; с.16].
      Найуживанішими у керамологічних публікаціях є такі помилки як різний посуд замість ритований, бортики замість стінки, лощення замість лискування, ліпний посуд замість ліплений.
       Для прикладу розглянемо усталений археологами і недопустимий мовознавцями дієприкметник ліпний, який часто вживається у словосполученні з іменниками посуд, кераміка, горщик. Керамологи вже майже десятиліття стверджують, що у керамології усталеним терміном є слово ліплений [7; с.13]. Можливо це твердження виглядає не зовсім переконливо, адже у «Словнику української мови» та у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» ці два слова фіксуються, щоправда ліплений це – «дієпр. пас. мин. ч. до ліпити» [10; с.520], а ліпний – «виготовлений ліпленням. З виліпленими прикрасами» [10; с.521]. Однак цілком логічно, що ліпний скальковано з російського лепной, оскільки період укладання «Словника української мови» збігається із так званим «перелицюванням» російської мови в українську. Автори ж «Великого тлумачного» майже нічого не міняли, в даному випадку зовсім нічого, і перенесли ідентичні тлумачення з одного словника до другого, мотивуючи тим, що «включення слова до Словника зумовлюється його фактичним використанням у текстах художньої літератури, науково-популярних виданнях, масових часописах, технічній літературі та усній мові» [1; с.ІІІ]. Власне і завдання згаданих словників – не рекомендувати слова для вживання, а розтлумачувати їх значення. 
      Підбирати ж слова до вживання потрібно керуючись правилами, адже рівень того, хто висловлюється залежить саме від знання та вміння ними користуватися. Варто пригадати, що пасивні дієприкметники док. і недок. виду утворюються від перехідних дієслів, якщо до основи 1-ї особи однини додається суф. -ен (ий), тобто: ліпити – ліплю +  -ен – ліплений.
Є правило,  яке нібито дає право на творення слова ліпний: «пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми (минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -т-: викона/ли + н(ий) —> виконаний, поши/ли + т(ий) —> пошитий», проте наступне ж його речення цей факт заперечує: «Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-: побачи/ти + ен(ий) —> побачений» [11].
     Те ж правило по іншому сформульоване, звучить досить переконливо, Пасивні дієприкметники обох видів утворюємо від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-:
а) якщо основа інфінітива має закінчення -а (-я), -ува- (-юва-), -овува- то до неї додаємо суфікс -н- (-ий, -а, -е, -і): писа-(ти) – писаний, чита-(ти) – читаний;
б) якщо основа інфінітива має закінчення -и, -і (-ї) або приголосні, то формотвірним є суфікс -ен- (-єн-); узгоди(ти) – узгодж(у) – узгоджений [13]; то відповідно ж і ліпи(ти) – ліпл(ю) – ліплений.
    В підручниках «Український правопис» та «Сучасна українська мова» є інше правило: «дієприкметники від дієслів з основою інфінітива на приголосний, на -и, -і (-ї) перед -ний мають е» [13; с.116; 3;с.234-235], тобто у результаті твориться слово  ліплений.
Врахувавши такий важливий аргумент як творення дієприкметників, переконуємося, що слово ліпний взагалі не притаманне українській мові.
Отже, термінологія будь-якої вітчизняної науки базується, в першу чергу, на нормах, правилах української мови, тож не варто нехтувати елементарно правильними словами.
 
 
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головний редактор В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с. – ISBN 966-569-013-2.
10. Словник української мови: в 11 томах. – Т.ІV. (І-М). – К. : Наукова думка, 1973. – 840 с.

Світлана Пошивайло,

старший науковий співробітник НМЗУГ в О,

молодший науковий співробітник

Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України

Тур в Египет.

Додати коментар

Захисний код
Оновити