Ювіляри 2025 року: Ганна Міщенко

Цьогоріч святкує ювілей талановита опішненська малювальниця й майстриня іграшки Ганна Данилівна Міщенко, яка народилася 9 травня 1945 року в родині потомственого гончаря Данила Якимовича Сердюченка (1895–1963) і майстрині іграшки Марфи Сердюченко (1911–2006). Подружжя Сердюченків виховувало чотирьох дітей: Онисію – доньку Данила від першого шлюбу, і трьох спільних дітей Дмитра, Івана та Ганну. Мешкала родина на «Ярах» – одному із мальовничих кутків Опішного. До речі, їхня хата збереглася до нашого часу.

Як і годилося в гончарській родині, дорослі й діти були зайняті гончарством. Данило в 1930-х – 1940-х роках працював у артілях «Червоний гончар» і «Художній керамік», а також гончарював удома. Дружина й діти йому в усьому допомагали: добували і місили глину, брали участь у процесах декорування, випалювання і збуту виробів. Більшою чи меншою мірою, усі вони в майбутньому пов’язали свої життя з гончарством. Онисія (1920–1995), наприклад, навчалася в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки, після чого кілька років працювала в артілі «Червоний гончар». Дмитро (1936–2006) та Іван (1939 р.н.) трудилися в «Художньому кераміку». За дружин вони взяли дівчат із гончарських родин, а саме Валентину Різник (1937–2011) і Явдоху Коломієць (1943–2025).

Ганна Міщенко призвичаїлася ліпити невеликі теракотові іграшки з глини ще в дитинстві. 1962 року вона прийшла на роботу в завод «Художній керамік», де під керівництвом майстрині малої пластики Марфи Діденко навчилася виготовляти великі іграшки у вигляді коників, баранців, оленів, цапків, пташечок. Згодом з допомогою малювальниці Поліни Сиси вона опанувала техніку мальовки. Як і більшість майстринь заводу, Ганна Міщенко декорувала посуд у техніці підполив’яного контурного малювання з використанням традиційних опішненських рослинних мотивів барокового характеру, а в останні роки роботи в заводі виконували ліплений орнамент на вазах. Загалом, ювілярка пропрацювала в «Художньому кераміку» 33 роки (1962–1995), але й після виходу на пенсію довгий час ліпила іграшки вдома, брала активну участь у мистецьких святах і гончарських заходах, які в Опішному організовує Музей гончарства: проводила майстер-класи, виготовляла глиняні свистунці для відвідувачів музею. Наразі жінка вже не працює, але завжди привітна до всіх, хто цікавиться історією гончарства Опішного, з теплотою згадує своїх колег по заводу, щиро ділиться розповідями про славне минуле опішненського гончарного мистецтва.

Бажаємо нашій дорогій шановній майстрині міцного здоров’я й довгих років життя під мирним небом України!

Публікацію підготували Олена Клименко та Людмила Метка