Опішненська кераміка – це своєрідний етнічний символ української культури, світовий мистецький бренд

Опішненська кераміка – це своєрідний етнічний символ української культури, світовий мистецький бренд. Творцями цієї кераміки є звичайні люди. Один із них – опішненський гончар Михайло Єгорович Китриш (21.10.1939 р. н.). Його творчість стала взірцем усталення інновацій у народному гончарстві шляхом переосмислення традиційних форм і декоративних елементів місцевої кераміки. 

Нині Михайлові Китришу виповнюється 90 років! За своє життя майстер був неодноразово відзначений різними нагородами й почесними званнями. Михайло Китриш – член Національної спілки художників України (з 1971) та Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1995), заслужений майстер народної творчості України (з 1985), лауреат Премії імені Данила Щербаківського (1995), Державної премії України імені Тараса Шевченка (1999) та Всеукраїнської премії імені Опанаса Сластьона (2006). Майстра неодноразово нагороджували дипломами, похвальними грамотами, відзнаками тощо.

Михайло Єгорович Китриш народився в родині гончарів, що сприяло вибору професії на все життя. Ще у шкільні роки хлопець серйозно захворів, що прикуло його до ліжка на кілька років. Тривале лікування не приносило жодних результатів, інколи навіть зринала думка, що йому судилося на все життя залишитися калікою. Саме в період хвороби він удома ліпив із глини свистунці. Цю науку він перейняв від батька, який на той час уже не гончарював, проте постійно підказував синові, як краще зробити той чи інший виріб.

Після одужання, 1954 року Михайло Китриш влаштувався молоти й возити глину  в артіль «Художній керамік». Лише наступного, 1955, року він став офіційно працювати в артілі «Художній керамік». Незабаром хлопця прикріпили учнем до вправного гончаря Йосипа Степановича Марехи. Навчання тривало шість місяців, після чого Михайло Китриш ще кілька років працював за гончарним кругом як повноцінний гончар виготовляючи різний посуд. Пізніше – зооморфні пустотілі скульптури.

Переломною подією у творчому житті Михайла Китриша стала робота у художньо-експериментальній творчій лабораторії, яка почала функціонувати на підприємстві 1 вересня 1970 року. І хоча Михайло Китриш не став серед тих, хто був першим зарахований до її складу, він став майстром, якого завжди ставили у приклад і чиї роботи постійно відправляли на виставка.

Оскільки Михайло Китриш був вправним гончарем до часу роботи в лабораторії, то, ставши творчим майстром, він лише удосконалював свої мистецькі здібності, вдало поєднуючи у своїх виробах народні традиції та новаторські елементи. Робота Михайлові Китришу завжди давалася легко й невимушено. Виконував він її швидко і з неабияким задоволенням. Характерна особливість всієї творчості Михайла Китриша – експерименти з глиною та глиняними масами. Він один з небагатьох гончарів, хто поза роботою працював удома, тому міг вільно експериментувати з формами, декором, поливами, не переймаючись заводською нормою й стандартами. До того ж майстер мав власне горно, що певною мірою сприяло розвитку його творчого потенціалу.

Гончар прагнув успіху, визнання, усього добивався своєю наполегливою працею. Уже з 1971 року (членство в Спілці художників України) ім’я Михайла Китриша почало з’являтися на сторінках як художньо-публіцистичних творів, так і монографій провідних дослідників українського народного мистецтва.

Роботи Михайла Китриша нині можна побачити як у його приватній колекції, так і в провідних музеях України, в колекціях чужоземних музеїв і приватних зібраннях. Михайло Китриш свого часу із задоволенням віддавав власні твори в музейні зібрання. Це приносило йому задоволення, на чому він неодноразово наголошував.

Нині найбільша збірка робіт Михайла Китриша розміщена в Національному музеї гончарства в Опішному (близько 330), основну частину яких передав сам автор.

Михайло Китриш за своє життя взяв участь у понад 90 вітчизняних і чужоземних виставках народного мистецтва, з яких сім персональних (дві – у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, п’ять – у Національному музеї-заповіднику українського гончарства). Опішненський гончар був учасником виставок у Вільнюсі (Литва, 1972), Велико-Тирново (Болгарія, 1976, 1982), Лос-Анджелесі (США, 1977), Загребі (Югославія, 1979), Кошаліні, Слупську (Польща, 1980, 1984), Монреалі (Канада, 1983), Таллінні (Естонія, 1987), Осло (Норвегія, 1990).

У творчості Михайло Китриш віддавав перевагу декоративній скульптурі у вигляді коней, левів, биків, баранів, козлів. Це унікальні форми зі складними, лише їм притаманними декоративними системами образотворення. А вази для підлоги і свічники майстра, прикрашені переважно наліпленим орнаментом і кольоровими поливами, взагалі неможливо сплутати з творами інших гончарів. У його роботах простежується унікальний почерк майстра, який донині не проявився ні в чиїх роботах.

Михайло Китриш, завдяки своїй наполегливій праці й невпинному творчому пошуку, зміг прославитися своїми глиняними виробами далеко за межами рідного Опішного. Його роботи стали неповторними зразками переосмислення традицій і поєднання їх із новаторськими елементами. Важливу роль у цьому відіграла наявність приватної майстерні і горна для випалювання кераміки, оскільки майстер міг вільно творити вдома, що давало йому можливість безперешкодно брати участь у різноманітних мистецьких заходах, зокрема виставках, майстер-класах, фестивалях народної творчості, симпозіумах гончарства тощо.

Публікацію підготувала
Оксана Ликова