З історії створення - Науково-дослідний Інститут керамології Національного музею-заповідника українського гончарства

Створення в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства Науково-дослідного Інституту керамології було подією закономірною. Цьому передувала багаторічна робота закладу з утвердження концептуальних засад молодої науки – керамології, й заснування Українського керамічного товариства, де «об’єдналися вчені-керамологи, мистці-керамісти й спеціалісти промисловості, які працюють у сфері кераміки» (4 серпня 2000 року) [1, с. 258]. За активної підтримки Президента НАН України, академіка Бориса Патона, першого віце-президента – головного вченого секретаря, академіка Анатолія Шпака, віце-президента, академіка Івана Кураса, академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, академіків Івана Дзюби, Степана Павлюка та вченого секретаря відділення, кандидата філологічних наук Віктора Бурбели, Президія НАН України підтримала клопотання Полтавської облдержадміністрації про створення Інституту керамології як структурного підрозділу Музею-заповідника на умовах подвійного підпорядкування (НАН України й Полтавській обласній державній адміністрації). Так з’явилася перша й єдина на теренах Європи керамологічна наукова установа. Про це вперше публічно було оголошено 30 листопада 2000 року під час презентації видавництва «Українське Народознавство» в Державному комітеті інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України Степаном Павлюком.

З 23 травня 2002 року Відділення керамології набуло права юридичної особи з включенням до складу Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України. У статуті установи головною метою її діяльності визначено «проведення наукових досліджень, спрямованих на отримання та використання нових знань у галузі комплексного вивчення гончарства як феномену людської діяльності, закономірностей його виникнення та розвитку, його ролі й місця в традиційно-побутовій і сучасній культурі українського та інших народів світу».

Уся історія діяльності Відділення керамології була підпорядкована саме цим завданням. За цей період було утверджено керамологію як окрему наукову дисципліну, визначено її структуру й сформовано термінологічний апарат.

Науковцями установи було виконано 9 відомчих наукових тем. У рамках їх виконання було проведено керамологічні, етнографічні, лінгвістичні експедиції до місць поширення традиційного гончарства Полтавської, Харківської, Дніпропетровської, Луганської, Донецької, Сумської, Чернігівської, Київської, Хмельницької, Черкаської, Львівської, Івано-Франківської, Вінницької областей, м. Запоріжжя (загалом близько 90 осередків). Для пошуку матеріалів до наукових студій було здійснено керамологічні архівні й бібліотечні експедиції до Києва, Полтави, Миргорода, Решетилівки, Зінькова, Дніпропетровська, Харкова, Луганська, Сум, Ромнів, Чернігова, Кам’янець-Подільського, Тернополя, Львова, Вінниці, Хмельницького, Переяслав-Хмельницького, Луцька, Москви, Санкт-Петербурга, Курська, Твері, Оренбурга, Кувандика (Російська Федерація), Мінська, Бобруйська (Білорусь).

Опрацьовано фондові колекції кераміки близько 50 музеїв України та зарубіжжя.

Науковці Відділу палеогончарства досліджували поховальні й поселенські пам’ятки неоліту, бронзи, раннього заліза, Київської Руси, доби козацтва (розкопки й розвідки проходили в Полтавській, Сумській, Івано-Франківській (Косів), Миколаївській областях). Використовуючи зібрані матеріали, наукові співробітники установи написали й опублікували у фахових наукових і науково-популярних виданнях близько 1600 статей (зокрема, у Казахстані, Білорусі, Словенії, Словаччині, Македонії, Сербії, Італії, Польщі, Молдові, Росії), виголосили близько 700 доповідей на вітчизняних і зарубіжних наукових форумах. З метою утвердження української школи керамології Відділенням керамології й Музеєм-заповідником 2006 року започатковано щорічне проведення в Опішному національних і міжнародних конференцій, симпозіумів, семінарів.

Співробітники установи активно співпрацювали із закладами вищої освіти: читали лекції, тематичні спецкурси, здійснювали рецензування магістерських робіт.

Відділення керамології започаткувало в Україні керамологічні джерелознавчі студії й відповідну академічну видавничу серію «Українські керамологічні джерела» (дослідження Оксани Коваленко спільно з Інститутом рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського); керамологічну меморіалістику на основі фіксації й вивчення поховальних пам’яток, пов’язаних із гончарями й малювальницями давніх гончарних осередків України (Оксана Коваленко, Оксана Андрушенко); дослідження керамологічної топоніміки: поселення, кутки, вулиці тощо (Олесь Пошивайло, Валентина Троцька); керамологічну мемуаристику (спогади професора-керамолога Леоніда Сморжа (Олесь Пошивайло)); дослідження в галузі керамологічної епістолології (Віктор Міщанин); керамофольклористичні студії (Марія Пошивайло); дослідження в галузі керамологічної біографістики (Віктор Міщанин). Продовжували розвивати керамологічну критику (брошури з рецензіями Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе»).

Окремо слід наголосити на результатах видавничої діяльності Відділення керамології, до яких належать завершені індивідуальні монографії, опубліковані матеріали наукових семінарів, конференцій, симпозіумів, альбоми-каталоги, наукові щорічники, наукові журнали.

Відділення керамології спільно з Національним музеєм-заповідником українського гончарства стали співзасновниками єдиних у Центральній і Східній Європі фахових керамологічних періодичних видань: «Українського керамологічного журналу» (2001–2005, вийшло 18 номерів), національного наукового щорічника «Українська керамологія» (з 2001), «Бібліографії українського гончарства» (з 2000, вийшло 9 випусків), наукового журналу «Археологічна керамологія» (з 2019, вийшло 3 номери); розпочато роботу над першим випуском міжнародного й міждисциплінарного електронного журналу «Trypillian Civilization Journal», який досі виходив у Сполучених Штатах Америки.

Побачили світ перші вітчизняні наукові альбоми-каталоги Національних виставок кераміки, Українського бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського, Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни».

Перше фундаментальне видання українських культурних цінностей, що зберігаються в музеях Російської Федерації – альбом-каталог «Опішнянська мальована миска другої половини ХІХ – початку ХХ століття (у зібранні Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі) / Автор-упорядник Олесь Пошивайло, художник Юрко Пошивайло, фотограф Тарас Пошивайло. – Опішне: Українське народознавство, 2010. – 632 с.: іл.» відзначено першою Премією Президента України «Українська книжка року» в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» (2013). Також це видання отримало нагороди найпрестижніших національних книжкових конкурсів: «Краща книга України» (ІІ місце в номінації «Арт-книжка», 2010), ХVII Міжнародного «Форуму видавців у Львові» (персональна відзнака членів Журі Конкурсу, 2010), Всеукраїнського рейтингу «Книжка року – 2010» (І місце в номінації «Візитівка», 2010), ІХ Міжнародного конкурсу держав-учасниць СНД «Мистецтво книги» (спеціальний диплом в номінації «Гран-прі», 2012).

За наукові досягнення й активну культурологічну діяльність працівників Відділення керамології було відзначено державними нагородами: керівнику установи, доктору історичних наук, професору Олесю Пошивайлу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2004); провідному редактору Юркові Пошивайлу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» (2008); старшому науковому співробітнику, доктору історичних наук Людмилі Овчаренко присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» (2009) та нагороджено відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «20 років незалежності України» (2011).

За творчу діяльність у галузях науки й культури науковці були відзначені престижними преміями: керівник Відділення керамології, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло став першим лауреатом Премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України» (2013) та лауреатом Премії Президента України «Українська книжка року» в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» (2013); науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу, кандидат історичних наук Віктор Міщанин став лауреатом Літературно-мистецької премії імені Володимира Малика (2005) та лауреатом Літературно-мистецької премії імені братів Тютюнників (2009).

2020 року наукова установа успішно пройшла процедуру державної атестації Міністерства освіти і науки України з атестаційною оцінкою 3.00/4.12 строком на 3 роки (свідоцтво ДА № 00181 від 17.06.2020 р.).

Відділення керамології Інституту народознавства НАН України було єдиною академічною керамологічною науковою установою не лише на пострадянському просторі, а й у всій Європі, але це не завадило 2021 року Національній академії наук України, за наполяганням академіка НАН України Степана Павлюка, фактично безпідставно її знищити. На виконання Постанови Президії НАН України від 23.06.2021 р. № 229 «Про припинення Відділення керамології Інституту народознавства НАН України» установу ліквідовано як юридичну особу, звільнено всіх 17 працівників. Натомість було створено при відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України сектор «Центр досліджень українського гончарства» з 3-х львівських науковців.

Повноцінним науковим спадкоємцем і продовжувачем дослідницької діяльності Відділення керамології Інституту народознавства НАН України став Науково-дослідний Інститут керамології, створений Міністерством культури та інформаційної політики України 18 лютого 2020 року в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства.

Література

Олесь Пошивайло. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. Книга 1 (2001–2005). – Опішне: Українське Народознавство, 2007. – 776 с.: іл.