Друк

Керамологічні колекції і проблеми музеєфікування гончарної спадщини в Україні

Не вартий майбутнього той народ,

який не цінує свого минулого.

Герцен

Старожитності, привезені з керамологічної експедиції до міста Київа. Опішне, Полтавщина. 2006. Фото Олеся Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

   У нашій державі нині не здійснено жодної наукової студії, присвяченої керамологічним колекціям України, як державним, так і приватним. Однією з причин такої ситуації стало те, що ідеологічна система радянського тоталітарного режиму не була зацікавлена в дослідженні вузькоспеціалізованих тем, таких як керамологічні чи будь-які інші колекції України. Тому до початку ХХІ століття вони залишилися невивченими. З огляду на таку ситуацію, дослідження керамологічних колекцій України постає вкрай актуальним етнологічним завданням.

   Всебічний аналіз керамологічних колекцій України XVIII–ХХ століть, друкованих та архівних матеріалів, пов’язаних з діяльністю музеїв, дозволить простежити закономірності процесу їх виникнення в тісному взаємозв’язку із суспільно-економічним та політичним життям держави. Окрім того, стане можливим з’ясувати особливості заснування та формування українських керамологічних колекцій, здійснити загальний аналіз їх типології, визначити основні проблеми музеєфікації, зберігання й популяризації гончарської спадщини України, розглянути особливості побудови та історію розвитку керамологічних експозицій України. Тож вивчення керамологічних (музейних і приватних) колекцій України як традиційного, апробованого часом способу збереження культурної спадщини України постає актуальним завданням сьогодення.

   Вироби різних гончарних осередків, які зберігаються в музейних та приватних збірках нашої країни, різняться способами декорування, формами, особливостями технології виготовлення, а отже, несуть у собі значний об’єм інформації, яка дозволяє не лише з’ясувати еволюцію та регіональні особливості гончарного ремесла в Україні, а й вивчити численні етнологічні проблеми з огляду на важливість кераміки, як історичного джерела. Ще з кінця XVIIIстоліття почали формуватися перші колекції української кераміки. Спочатку це були приватні зібрання, які з початку ХІХ століття, із створенням державних музейних закладів, ставали їх основою.

   Хоча гончарство було досить поширене на території України, на сьогодні маємо лише один загальноукраїнський музей гончарства (Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, 1986). Існують скомплектовані випадковими надходженнями кераміки розділи в музеях декоративно-ужиткового мистецтва, краєзнавчих, історичних музеях, музеях-скансенах, які, переважно, є хаотично скомпонованими колекціями гончарних виробів. Також функціонує три регіональні музеї гончарного мистецтва, в яких фрагментарно представлене гончарство якогось окремого регіону [Коболчинський районний музей гончарства, Музей гончарного мистецтва імені Олексія Луцишина Вінницького обласного художнього музею, Музей гончарного мистецтва (Музей-садиба братів Герасименків)].

   До сьогодні комплексне вивчення керамологічних колекцій у музейних збірках України ще не стало предметом серйозних наукових досліджень. Не існує жодної узагальнюючої наукової праці, присвяченої дослідженню керамологічної діяльності музеїв України, як немає й монографій, присвячених історії заснування, формування й розвитку музейних колекцій кераміки, аналізові кількісного і якісного складу збірок гончарства. Результатом виконання теми стане монографія, яка міститиме матеріали про виникнення, розвиток та існування керамологічних колекцій в Україні. 

 

Ликова Оксана, керамолог,

молодший науковий співробітник

Інституту керамології – відділення

Інституту народознавства НАН України

строительство дома.