Щербань Анатолій Леонідович. Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н. е. (за керамічними матеріалами)

   16 травня 2005 року на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій у Інституті археології НАН України молодший науковий співробітник Відділу палеогончарства Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, старший науковий співробітник Національного музею­заповідника українського гончарства в Опішному Анатолій Щербань прилюдно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н. е. (за керамічними матеріалами)». Спеціальність 07.00.04 – археологія.
    Дисертацію підготовлено у відділі скіфо­сарматської археології Інституту археології НАН України, а також у рамках відомчого наукового проекту Національної академії наук України «Гончарство України ХХ – початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи» (№0103U001988) та однойменного проекту Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України (№07.07/00118). Провідна установа – Дніпропетровський національний університет, кафедра історіографії та джерелознавства. Офіційні опоненти: Борис Магомедов – провідний науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Ростислав Терпиловський – професор кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор та Любов Клочко – провідний науковий співробітник Музею історичних коштовностей України, кандидат історичних наук, доцент. Науковий керівник – Олена Фіалко, старший науковий співробітник відділу скіфо­сарматської археології Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук.

    Дисертація загальним обсягом 256 сторінок має таку структуру:
Вступ.
Розділ 1. Історіографія і методологія.
1.1. Історія вивчення проблеми.
1.2. Методологія дослідження.
Розділ 2. Археологічні комплекси та глиняні вироби, пов’язані з прядінням
і ткацтвом.
2.1. Залишки прядильного і ткацького вироб­ництва на поселеннях і в похованнях.
2.2. Кружала.
2.3. Важки, ґудзикоподібні, котушкоподібні, блокоподібні вироби.
2.4. Відбитки тканин.
Розділ 3. Зображення на глиняних виробах, пов’язаних з прядінням і ткацтвом.
3.1. Домінантні мотиви.
3.2. Символіка зображень.
Розділ 4. Реконструкція процесу виготовлення ниток і тканин на початку доби
раннього заліза.
4.1. Загальна характеристика прядіння
і ткацтва.
4.2. Прядіння.
4.3. Ткацтво.
Висновки.
    Дисертація також має список використаної літератури й архівних джерел (361 найменування) та додатки: термінологічний словник (додаток А), таблиці й графіки (додаток Б), альбом ілюстрацій (додаток В).
З науковою працею Анатолія Щербаня можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології НАН України (вул.Героїв Сталінграда, 12, Київ), у Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського (просп.40­річчя Жовтня, 3, Київ) та в Національному архіві українського гончарства Національного музею­заповідника українського гончарства в Опішному (вул.Партизанська, 102, Опішне, Полтавщина).

* * *

   Загальновідомо, що предмети гончарного виробництва є унікальним джерелом для історичних реконструкцій виробничих знань і світоглядних уявлень давнього населення України. Щодо цього не є винятком прядіння і ткання скіфської доби, вивчення яких ґрунтується переважно на глиняних виробах, що застосовувалися в процесі виготовлення різних тканин, та відбитках текстилю, збережених на кераміці.
Дисертаційне дослідження Анатолія Щербаня узагальнило й підсумувало досьогочасне вивчення глиняних кружал ученими­археологами, які, здебільшого, лише описували знайдені вироби й таким чином вводили їх у науковий обіг, висловлювали власні гіпотези щодо призначення кружалоподібних виробів. Тільки впродовж останньої третини ХХ століття за матеріалами значної кількості кружал було зроблено спроби охарактеризувати прядіння й ткацтво як галузі палеоекономіки. У цей період було закладено основу для подальшого фундаментального вивчення означеної проблематики.
Праця Анатолія Щербаня – це перше в українській археології й керамології комплексне дослідження, цілком присвячене вивченню за гончарними матеріалами давніх прядіння і ткацтва. Її поява засвідчує поступальний розвиток вітчизняної археології, яка з’ясовує все нові й нові особливості традиційно­побутової культури первісних етносів й активно інтегрується в цьому із суміжними науковими дисциплінами. Археолог і керамолог Анатолій Щербань представляє молодшу генерацію українських учених, які предметом своїх наукових студій обрали ті чи інші аспекти палеоекономіки та духовної культури. Його тематичні вподобання значною мірою сформувалися під заохочуючим впливом відомих учених – Б.Шрамка, Г.Ковпаненко, В.Мурзіна, С.Скорого, В.Андрієнка, П.Гавриша, О.Супруненка та інших. Нині маю приємність констатувати, що наукові традиції української археології не тільки не були занедбані останнім стагнаційним десятиліттям у суспільному житті країни, а й плідно розвиваються, передовсім зусиллями науковців Інституту археології НАН України. З огляду на таку історично сформовану спадкоємність, дисертант Анатолій Щербань постає надзвичайно важливою ланкою в успадкуванні досягнень попередників, продовженні довготривалих скіфологічних студій і утвердженні новітніх наукових пріоритетів.
    За визначенням керамолога, об’єктом його дослідження були «пам’ятки матеріальної культури, а саме вироби з глини, пов’язані з прядінням і ткацтвом», а предметом – «прядіння і ткацтво як окремі види домашнього виробництва осілого землеробського населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н.е.» [с.3].
    Автор дисертації ставив перед собою мету «комплексно реконструювати процеси прядіння і ткання у населення Лівобережного Лісостепу України в VII – на початку ІІІ ст. до н.е., здебільшого на основі дослідження глиняних виробів» [с.2]. У процесі підготовки кваліфікаційної роботи молодий учений­керамолог вирішував такі завдання: «1) узагальнити і систематизувати джерела (переважно глиняні вироби), пов’язані з прядінням і ткацтвом та отримані під час розкопок і розвідок на археологічних пам’ятках VII – початку ІІІ ст. до н.е. в Лівобережному Лісостепу України; 2) виявити спільне й індивідуальне в глиняних деталях знарядь прядіння і ткацтва у населення регіону в цілому та в окремих його частинах; 3) прослідкувати еволюцію кружал, важків, котушкоподібних, ґудзикоподібних, блокоподібних виробів від часу їх появи на території Лівобережного Лісостепу України до початку ІІІ ст. до н.е., пов’язавши її з розвитком прядіння і ткацтва у цей період; 4) реконструювати типи ткацьких верстатів та веретен, які побутували в досліджуваному регіоні; 5) на основі археологічних джерел, керамологічних і етнографічних даних, уже відомих реконструкцій та власних експериментів, відтворити процес прядіння і ткання у місцевого населення» [с.2].
Автор розробив ґрунтовну типологію й відносну хронологію залучених до аналізу глиняних виробів; прослідкував еволюцію кружал, важків, котушко­, ґудзико­ й блокоподібних виробів упродовж VII – початку ІІІ століть до н.е.; відтворив процеси прядіння й ткання у скіфський час.
    Анатолій Щербань також уперше в українській науці систематизував та проаналізував зображення на глиняних виробах, пов’язаних із прядінням і ткацтвом, зробив спробу реконструкції світоглядних уявлень давнього населення Лівобережного Лісостепу України за декором кружал. Зокрема, учений небезпідставно вважає їх знаками, що відображають культ родючості, а в одній із композицій навіть побачив змістову спорідненість з варіантом давньогрецького міфу.
    Самодостатню наукову цінність мають і результати експериментальних пошуків Анатолія Щербаня, зокрема реконструйовані ним веретена, ткацькі верстати, техніка прядіння й ткання. Особливо відзначу широке залучення до вирішення поставленої проблеми етнографічних матеріалів, у тому числі зібраних і ним самим під час польових етно­керамологічних експедицій. Сподіваюся, в нагоді археологам стануть і вагомі додатки дисертаційного дослідження (таблиці, графіки, малюнки), які дозволяють пересвідчитися в правильності узагальнюючих висновків, зроблених Анатолієм Щербанем, й водночас спонукають до власних роздумів. Вони також допоможуть іншим дослідникам у описові, атрибутуванні й інтерпретації нових польових знахідок.
Окремо хочу звернути увагу на чільну увагу молодого вченого до застосування науково обґрунтованої наукової термінології для опису досліджуваних глиняних виробів. Насамперед, це стосується уживаного ним терміна «кружало», усталеного в сучасній українській керамології, замість невідповідних українським мовним традиціям, проте широко вживаним вітчизняними археологами слів («прясло», «прясельце», «пряслиця»), що цілком відповідає новітнім прагненням вітчизняної археології до вдосконалення та уніфікування термінологічного апарату для опису досліджуваних історичною наукою явищ. Введення в науковий обіг українського терміна «кружало» як відповідника російського терміна «пряслице»
в кваліфікаційному археологічному дослідженні – це супермужній і відповідальний вчинок молодого керамолога, який не побоявся термінологічного консерватизму наукової дисципліни та можливих ускладнень під час публічного захисту дисертації. Слід віддати належне й членам Спеціалізованої вченої ради, які з розумінням поставилися до намагання свого колеги утверджувати самодостатність і гідність національної науки. Солідаризовані дії дисертанта та поважаних українських археологів несподівано постали своєрідним актом початку дерусифікації термінологічного апарату української археології. Щоправда, в археологічних працях, опублікованих упродовж часу, що минув від захисту дисертації, адекватних змін поки що не спостерігається.
    Звертає на себе увагу й солідна документальна база дослідження Анатолія Щербаня, яка включає матеріали майже 80 археологічних пам’яток регіо­ну, розкопаних упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Ним проаналізовано понад 2000 кружал та їх фрагментів, відбитки тканин на глиняних виробах, багато котушко­, ґудзико­ та блокоподібних виробів, важків. Важливим позитивним моментом дослідження є введення в науковий обіг нових фактологічних матеріалів, зібраних автором під час польових археологічних розвідок та етнографічних експедицій. Для порівняння також доречно використано опубліковані матеріали з пам’яток доби енеоліту­раннього заліза Євразії.
    Окремі висновки Анатолія Щербаня мають дискусійний, гіпотетичний характер, що виявляє не лише складність у реконструкції давніх прядіння і ткацтва, а й прагнення автора визначити певні напрямки й акценти подальшого вивчення цієї перспективної теми. Деякі недоліки редакційного характеру ніскільки не впливають на загалом високий рівень кандидатської дисертації, відповідний сучасному етапові розвитку археології та керамології в Україні. Окрім цього, за темою дисертації Анатолієм Щербанем опубліковано
9 статей, більшість із яких побачили світ у авторитетних фахових виданнях («Археологічний літопис Лівобережної України», «Український керамологічний журнал»), що теж є переконливим свідченням достатнього наукового вишколу дисертанта, серйозної апробації результатів дослідження й доступності їх для публічного обговорення*.
Піонерське дослідження Анатолія Щербаня зовсім не означає, що всі питання вдалося з’ясувати остаточно і в цьому напрямку вже нічого вивчати. Насправді ж, значення дисертації вбачається не лише в ретельній систематизації й опрацюванні накопичених археологами фактологічних матеріалів та в їх науковій інтерпретації, а й у виокремленні досі нез’ясованих перспективних проблем у дослідженні давніх прядіння і ткацтва.

* * *

   З огляду на актуальність і значущість поставлених проблем, їх успішне розв’язання, володіння сучасною науковою методологією, Спеціалізована вчена рада Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за дисертаційне дослідження «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н. е. (за керамічними матеріалами)» присудила молодшому науковому співробітнику Відділу палеогончарства Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, старшому науковому співробітнику Національного музею­заповідника українського гончарства в Опішному Анатолію Щербаню науковий ступінь кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія. Результати таємного голосування: 14 – «за», 4 – «проти». Вища атестаційна комісія України своєю постановою від 15 грудня 2005 року (протокол №105­06/7) затвердила це рішення.

   Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України
та Національний музей­заповідник українського гончарства в Опішному
сердечно вітають свого колегу з успішним завершенням першого великого наукового дослідження та з його публічним захистом і зичать нових захоплюючих тем,
рясних фундаментальних монографій
і сенсаційних відкриттів у царині давньої історії й культури України!

   *2007 року в київському видавництві «Молодь» уже побачила світ перша книга Анатолія Щербаня «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ століття до н. е. (за глиняними виробами)». В основу монографії покладено матеріали дисертаційного дослідження. Її огляд на сторінках «Бібліографії українського гончарства» буде опубліковано у випуску щорічника «БУГ», присвяченому керамологічним публікаціям 2007 року. Нині книгу можна придбати в Національному музеї­заповіднику українського гончарства в Опішному за адресою: вул.Партизанська, 102, Опішне, Полтавщина, 38164; тел. (05353) 42415, 42416
 

© Олесь Пошивайло, керамолог, доктор історичних наук,
заслужений діяч науки і техніки України
(Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України,
Національний музей­заповідник українського гончарства в Опішному), 2008