ВІКТОР МІЩАНИН Гончарство північної групи малих осередків Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ – ХХ століття)

{phocagallery view=category|categoryid=14|limitcount=6|detail=2|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}     

9 жовтня 2007 року на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.35.222.01 Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України молодший науковий співробітник Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України Віктор Міщанин захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук «Гончарство північної групи малих осередків Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ – ХХ століття)». Спеціальність 07.00.05 – етнологія.

   Дисертацію виконано у Відділі керамології новітнього часу Інституту керамології. Провідна установа – Інститут мистецтво­знавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. Офіційні опоненти: професор Кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, доцент Михайло Глушко; доцент Кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук Микола Гладкий. Науковий керівник – директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук Олесь Пошивайло.

   Автор чітко окреслив актуальність та новизну своєї роботи, яка полягає в тому, що це – перше в українській етнології дослідження гончарства малих осередків окремого гончарного району, визначив об’єкт (гончарство в системі традиційно­побутової культури українців другої половини ХІХ – ХХ століття) та предмет (малі осередки Опішненського гончарного району та їх роль у розвитку традиційної культури Полтавщини й України загалом) дисертаційного дослідження.

   В авторефераті зазначено мету дисертації: «дослідження гончарства північної групи малих осередків Опішненського гончарного району як суттєвого компонента традиційно­побутової культури Полтавщини другої пол. ХІХ – ХХ ст.». Для її вирішення Віктор Міщанин поставив ряд завдань: 1) відтворити історичні умови виникнення, розвитку й занепаду малих осередків гончарства; 2) проаналізувати соціально­економічний розвиток гончарства впродовж другої половини ХІХ – ХХ століття; 3) дослідити технологію виготовлення глиняних виробів, пов’язані з нею професійні знання і звичаї гончарів; 4) з’ясувати місце й роль глиняних виробів у системі традиційно­побутової культури Полтавщини; 5) вивчити домашній побут майстрів малих осередків гончарства; 6) дослідити економічний стан гончарських господарств на різних етапах розвитку місцевого ремесла; 7) вивчити формування гончарських династій і родоводів (с.3).

   У своєму авторефераті автор подав відомості про зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, висвітлив методологічну основу, назвав загально­наукові й спеціальні методи, за допомогою яких він вирішував поставлені завдання, окреслив хронологічні рамки й географічні межі дослідження, визначив наукову новизну роботи, наголосив на практичному значенні її результатів.

   Наукова апробація результатів дослідження є надзвичайно важливим аспектом. Як випливає з автореферату, доробок автора склав 2 фахові, 2 науково­популярні монографії та 17 статей, опублікованих у фахових наукових виданнях.

   Згідно з авторефератом, дисертація, обсягом 155 с., складається зі вступу, 5 розділів та висновків. Список її джерел становить 237 позицій. Зазначено, що додатки включають «Довідник гончарів Безруків, Глинського, Лазьків, Малих Будищ, Старих Млинів, Хижняківки», генеалогічні схеми гончарських родоводів, ілюстративні матеріали. Отже, автореферат дисертації Віктора Міщанина структурований згідно з вимогами ВАК України.

{phocagallery view=category|categoryid=14|limitstart=6limitcount=20|detail=2|displayname=0|displaydetail=0|displaydownload=0}         

   Віктор Міщанин представляє молоду генерацію вчених­керамологів, що обрали предметом своїх досліджень ті чи інші аспекти розвитку гончарства. Поява його дисертації – першого комплексного дослідження гончарства малих осередків, засвідчує успішний розвиток вітчизняної етнології, яка з’ясовує регіональні особливості традиційно­побутової культури нашого народу. На сучасному етапі це надзвичайно актуально, адже велика кількість не тільки малих, а й потужних гончарних осередків уже припинила своє існування, стає все менше носіїв пам’яті про це ремесло. З огляду на те, що гончарство малих осередків Опішненського гончарного району до цього часу було маловивченою ділянкою в галузі етнології, дослідження Віктора Міщанина постає важливою ланкою у вивченні закономірностей історичного розвитку гончарних осередків, особливостей традиційного виробництва, професійних знань і звичаїв, домашнього побуту майстрів, що сприяє визначенню ролі й місця глиняних виробів у традиційній культурі українців.

   Структура дисертації, згідно з авторефератом, виглядає так:

Вступ.

Розділ 1. Історіографія, методика та джерела дослідження проблеми.

Розділ 2. Малі осередки гончарства ХV–ХХ століть.

Розділ 3. Виготовлення глиняних виробів у другій половині ХІХ – ХХ столітті.

3.1. Професійні знання гончарів.

3.2. Звичаєвість.

3.3. Спеціалізація.

Розділ 4. Глиняні вироби в системі традиційно­побутової культури.

4.1. Асортимент.

4.2. Ареал і способи збуту глиняних виробів.

Розділ 5. Домашній побут гончарів.

5.1. Умови життя та домашнє виробництво.

5.2. Економічний стан гончарських господарств.

5.3. Вплив професійного заняття на здоров’я гончарів.

Висновки.

   Ознайомлення зі змістом автореферату дозволяє констатувати, що його текстова частина підпорядкована основній меті – стислому відображенню основних моментів дисертації.

Привертає увагу вагома документальна база дослідження, яка включає праці етнографічного, економічного, статистичного, мистецтвознавчого характеру дослідників другої половини ХІХ – початку ХХІ століття, комплекс різноманітних архівних, музейних матеріалів, що сприяло вирішенню завдань дисертації. Надзвичайно важливим аспектом дослідження є введення в науковий обіг нових фактологічних матеріалів, зібраних автором упродовж 1994–2005 років під час керамологічних експедицій до колишніх гончарних осередків району, в чому можна пересвідчитися, ознайомившись зі змістом дисертації.

   Віктору Міщанину, як бачимо з висновків, загалом вдалося досягти поставленої в роботі мети. Висновки зроблено згідно із завданням і, таким чином, реконструйовано технологію гончарного виробництва малих гончарних осередків одного гончарного району, визначено асортимент місцевих гончарних виробів, місця й напрямки їх збуту, відтворено умови життя майстрів досліджуваних осередків, специфіку домашнього виготовлення глиняних виробів, досліджено економічний стан гончарських господарств на різних етапах розвитку ремесла, проаналізовано формування гончарських династій та родоводів.

   Проте не завадить звернути увагу на деякі недоліки й неточності, допущені автором під час роботи над темою. Зокрема, анотована автором назва другого розділу «Малі осередки гончарства ХV–ХХ століть»не відповідає суті викладеного саме в авторефераті матеріалу, оскільки сам автор зазначив, що перші описи досліджуваних малих осередків гончарства «є тільки з другої половини ХІХ століття»(с.6) і що адміністративно­територіальне підпорядкування згаданих населених пунктів вдалося з’ясувати в роботі «від середини ХVІІ – до кінця ХХ століття»(с.9). Тож не в усіх малих осередках Віктору Міщанину вдалося встановити точний час виникнення гончарства.

   У четвертому розділі дисертації автор ставив завдання з’ясувати місце й роль глиняних виробів у системі традиційно­побутової культури і, як випливає із завдань, саме Полтавщини. Проте у змісті автореферату, на відміну від змісту самої дисертації, з якою мені вдалося ознайомитися раніше, це питання не відображено.

   Відсутні в авторефераті й важливі дані про зміни в асортименті посуду, який виготовляли гончарі досліджуваних малих осередків, хоча Віктор Міщанин виділив аж чотири етапи розвитку гончарства, що безсумнівно позначалося й на асортименті глиняних виробів.

   Зазначені недоліки суттєво не впливають на цілісне сприйняття матеріалу і не применшують важливості самої роботи. Висновки відображають суть і показують результат роботи дисертанта. Тему загалом розкрито. Звертає на себе увагу той факт, що у висновках автор не тільки констатує зникнення гончарства в обстежуваних осередках, а й слушно підкреслює, що на сучасному етапі варто зосередити увагу не на їхній реанімації, що в більшості випадків неможливо, і що «вкрай важливо не закликати відроджувати подібні осередки, а насамперед загальмувати негативні тенденції до занепаду визначних центрів гончарства, вчасно перетворивши їх на значущі чинники формування й утвердження сучасної повсяк­денної національної культури українців» (с.14).
На мою думку, це твердження суттєво підсилює висновки роботи, надихає дослідників до студіювання гончарства в різноманітних його проявах, окреслює подальші їх завдання, дає впевненість, що навіть такі, на перший погляд, вузькі теми є перспективними й виправданими.

 

Інститут керамології –

відділення Інституту народознавства НАН України,

Національний музей­заповідник
українського гончарства в Опішному

та Українське керамічне товариство

сердечно вітають колегу
з успішним завершенням наукових студій

гончарства північної групи малих осередків
Опішненського гончарного району,
зичать нових тем і рясних праць
 з проблематики української керамології!

 

   P.S.: У Національному архіві українського гончарства Національного музею­заповідника українського гончарства в Опішному зберігається примірник кандидатської дисертації Віктора Міщанина, люб’язно переданий автором, а також відеозапис і фотоматеріали
з церемонії публічного захисту наукової праці, виконані Олесем Пошивайлом

 

© Людмила Метка,керамолог, кандидат історичних наук

(Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України,

Національний музей­заповідник українського гончарства в Опішному), 2009

Тур в Египет.

Додати коментар

Захисний код
Оновити