Друк
16
квітня
2021

Наукова конференція в Переяславі

14 квітня 2021 року науковий співробітник Відділу палеогончарства Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, завідувачка Науково-дослідного сектору археологічної керамології Науково-дослідного Інституту керамології Національного музею-заповідника українського гончарства, кандидат історичних наук, доцент Оксана Коваленко взяла участь у роботі Всеукраїнської наукової конференції «Дослідження,збереження та популяризація пам’яток історико-культурної спадщини України», яку організував Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» у онлайн-режимі. Під час конференції дослідниця, спільно з викладачем Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка Романом Луговим, висвітлили результати археологічних досліджень «валів» поблизу селища Опішного 2018 року.

Зокрема, йшлося про те, що на карті Гійома Левассера де Боплана територію на місці сучасного селища підписано як населений пункт без фортеці й церкви – «Opoczinsky Brod». Трохи вище за течією р. Ворскли, навпроти        с. Більськ, на лісовій ділянці є також однойменне позначення – «Opoczinskе». Ймовірно, назву слід пов’язувати зі старопольським «opoka» – камінь, скеля. За походженням вона належить до топографічних назв і закріпилися за «твердим бродом» через р. Ворсклу, що вів з Речі Посполитої до Московії. З 1650року Опішне − сотенне містечко Опішнянської сотні− перебувало в складі Полтавського(1650–1663), Зіньківського(1663–1687) та Гадяцького(1687–1781) полків. Містечко розміщене на правому березі р. Ворскла. Нині ґрунтовних археологічних та історичних досліджень з історичної топографії містечка не було проведено. Існує дві версії реконструкції фортифікаційних укріплень колишнього сотенного містечка – Анатолія й Олени Щербань, що представлено в їхніх краєзнавчих нарисах та бачення укріплень містечка Євгенія Осадчого та Олексія Короті, що опубліковано у виданні, присвяченому фортецям північно-східного регіону України. Натомість археологічні дослідження в Опішному мають тривалу історію, пов’язану з вивченням пам’яток скіфського та слов’янського часів, щоправда культурні нашарування й старожитності впродовж XVII–XVIII століть до розгортання робіт авторами цієї розвідки не були об’єктом цілеспрямованого вивчення.

Окрім обстежень, на території селища було здійснено огляд і розкопки на території «валу», який розміщений на залишках останця – від околиць села (садиба-готель «Старий хутір») до його завершення (дороги Опішне – Яблучне). Урочище має місцеву назву «Лиса гора». Останець – «гребінь», який утворився внаслідок дії природніх і антропогенних факторів. Він є частиною високого правого берега р. Ворскла, відділений з одного боку потужною балкою, а з іншого – яром, що має антропогенне походження, адже сформувався внаслідок тривалого функціонування дороги.

«Вал» зберігся вздовж останця й розміщений по центру. Рову візуально не помітно, виділяється лише зрізана західна частина, з якої, ймовірно, брали землю для створення «валу». З метою уточнення часу споруди та її конструкції в північній частині 2018 року закладено два поперечні перерізи цієї споруди – траншеї № 1 та № 2.

Роботами встановлено, що належність цієї пам’ятки до оборонної лінії сотенного містечка Опішного сумнівна. Параметри споруди й незначна висота «валу» фактично заперечують його ідентифікацію як фортифікаційного об’єкту. Розміщення насипу по центру останця унеможливлює нормальний захист і обстріл під час військового нападу. Також укорочений дерновий профіль, відсутність типових для фортифікації Гетьманщини складових і додаткових споруд, ставлять під сумнів ідентифікацію цього об’єкта, як фортифікаційного. Його призначення необхідно з’ясовувати, ймовірно, він був межовою лінією. Оприлюднення археологічних досліджень 2020 року та вивчення писемних і картографічних джерел мають стати наступним кроком у вирішенні цього питання.

Автор: Administrator

Тур в Египет.
строительство дома.
Сокровища Монтесумы 3.
каталог фаберлик.