ІНСТИТУТ КЕРАМОЛОГІЇ – ВІДДІЛЕННЯ
ІНСТИТУТУ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

     Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України – єдина академічна керамологічна наукова установа не лише на пострадянському просторі, а й у Європі. Провідний в Україні центр дослідження українського та світового гончарства. Його створення (2000) ознаменувало завершення процесу структурування української керамології в окрему галузь наукових знань.
     Ініціатором створення Інституту керамології та його директором (з 2000) є керамолог, етнолог, мистецтвознавець, музеолог, культуролог, спадкоємець одного з найдавніших гончарних родів України, засновник Національного музею-заповідника українського гончарства та української школи керамології, голова правління Українського керамічного товариства, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло.
     До заснування установи причетні видатні українські вчені: Борис Патон, Анатолій Шпак, Іван Курас, Іван Дзюба, Степан Павлюк.
     Головною метою діяльності є комплексне вивчення гончарства як феномена людської діяльності; проведення в галузі керамології фундаментальних наукових досліджень, спрямованих на одержання нових знань про закономірності виникнення й розвитку гончарства, його роль і місце у традиційно-побутовій і сучасній культурі українців та інших народів світу; проведення прикладних наукових досліджень, спрямованих на одержання нових знань про глини та вироби з них, їх використання для примноження національного багатства Української держави.
     Основні напрямки наукових студій: виявлення регіональних і світових закономірностей розвитку гончарства; вивчення символічно-образної структури гончарних виробів; дослідження сучасного стану українського гончарства, творчості гончарів, художників-керамістів; вивчення світових досягнень у галузі керамології; проведення польових керамологічних та археологічних експедицій; інтеграція вітчизняної й зарубіжної керамології; підготовка кадрів дослідників-керамологів.
     За десятиліття діяльності виділено керамологію в окрему наукову дисципліну; сформовано наукову школу української керамології; розроблено основоположні теоретичні питання новітньої наукової дисципліни; сформовано термінологічний словник керамологічних студій; започатковано вивчення керамологічних колекцій і проблем музеєфікації гончарної спадщини України, історії формування гончарних родів і династій в Україні; уперше фундаментально досліджено гончарство Слобідської України; розроблено концепцію комлексного вивчення гончарства одного осередку, реалізовану в науковому проекті «Гончарний здвиг Донбасу»; розроблено концепцію гончарства як самобутньої форми втілення етнічного світогляду, теорію малих осередків гончарства та принципи їх наукового вивчення; започатковано студії гончарства як історичного джерела для вивчення давнього прядіння і ткацтва, традиційної ігрової культури, світоглядних уявлень давнього населення; уперше в світовій практиці здійснено порівняльний аналіз традиційного гончарства України, країн Центральної, Південно-Східної й Східної Європи в аспектах космогонії, семантики, семіотики, філософії; уперше ґрунтовно вивчено проблеми гончарного шкільництва в Україні першої половини ХХ століття, відтворено діяльність провідних гончарних шкіл доби Розстріляного Відродження; розроблено методичні музеологічні рекомендації щодо атрибутування кераміки; уперше проаналізовано мистецтвознавчі й літературні тексти як соціокультурне явище, що активно формує суспільні уявлення й творить новочасні історико-культурні міфи; відновлено в науковій практиці керамологічну критику як жанр наукових публікацій; започатковано українську керамологічну біографістику. Розроблено навчальні програми й запроваджено викладання курсу керамології в початкових мистецьких школах та на історичних факультетах університетів.
     Започатковано проведення національних і міжнародних керамологічних симпозіумів, семінарів (з 2007), щорічного Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе» (з 2007), науково-мистецьких акції – Тижнів Національного Гончарного Здвиження в Опішному (з 2009), у тому числі Національних виставок-конкурсів художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!», Національного фотоконкурсу «Гончарні візії країни», Інтерсимпозіумів кераміки, Національного Дня Гончаря.
 В установі працювали видатний український філософ, доктор філософських наук, професор Леонід Сморж (1927–2009), доктор технічних наук, професор Ігор Нємец (1927 р.н.), доктор технічних наук, професор Галина Семченко (1942 р.н.). В розгортанні діяльності науковців значну допомогу надали видатні керамологи, доктор мистецтвознавства, професор Юрій Лащук (1922–2003) та доктор історичних наук, професор Олександр Бобринський (1930–2010).    

     Періодичні фахові видання Інституту керамології:

• Національний науковий часопис «Український керамологічний журнал» (з 2001);
• Національний науковий щорічник «Українська керамологія» (з 2001);
• Національний науковий щорічник «Бібліографія українського гончарства» (з 2000).     

    Засновано видавничі академічні керамологічні серії:

• «Славетні гончарі України» (з 2004);
• «Українська академічна керамологія» (з 2007);
• «Гончарні школи України», «Українські керамологічні студії» (з 2008);
• «Українська керамологічна біографістика» (з 2009);
• «Гончарна спадщина України XVII–XX століть»;
• «Україна гончарна» (з 2010).