Стисла інформація про найважливіші наукові результати вчених Інституту керамології – Відділення Інституту народознавства НАН України 2013 року
Учені Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України 2013 року розпочали працювати над відомчою фундаментальною науковою темою «Історія української культурної керамології кінця ХVІІІ – початку ХХІ століття: етапи, особливості розвитку, здобутки» та прикладною науковою темою«Історія української археологічної керамології ХІХ – початку ХХІ століття: етапи, особливості розвитку, здобутки». Дослідження в обох напрямках спрямовані на фундаментальне вивчення історії української культурної керамології кінця ХVIII – початку ХХІ століття, етапів її становлення, особливостей розвитку, аналізу здобутків, біографій провідних дослідників.
2013 року підготовлено черговий випуск Національного керамологічного щорічника «Бібліографія українського гончарства» [Бібліографія українського гончарства. 2009: Національний науковий щорічник / За редакцією доктора історичних наук Олеся Пошивайла. – Опішне: Українське Народознавство, 2013. – Вип.11. – 420с.: іл.]. Вийшов друком Національний науковий щорічник «Українська керамологія» [Українська керамологія: Національний науковий щорічник. За рік 2008: Експеримент у сучасній керамології / За редакцією доктора історичних наук Олеся Пошивайла. – Опішне: Українське Народознавство, 2013. – Кн.ІV. – Т.1. – 592 с.: іл.]. Опубліковано три керамологічні монографії: Віктора Міщанина «Репресивні заходи радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України (1930-ті – 1950-ті роки)»(46,0 ум. друк. арк.); Костянтина Рахна «Свистопляска і Ренкавка. Глиняні вироби в традиційно-побутовій культурі як джерело формування національної ідентичності слов’янських народів»(30,2 ум. друк. арк.); Анатолія Гейка «Ремонт глиняного посуду: історія, традиції, звичаї»(10,23 ум. друк. арк.).
Звіт про роботу Керамологічної бібліотеки України 2013 року
Керамологічна бібліотека України – спеціалізована бібліотека з проблематики українського й світового гончарства – структурний підрозділ Інституту керамології – відділення Інституту народознавства Національної академії наук України.
Свої головні завдання Керамологічна бібліотека України вбачає в комплектуванні фондів і популяризації видань з проблематики українського й світового гончарства та іншої літератури, що сприяє відродженню історичної самосвідомості, традицій українського народу, національної культури, розбудові української державності, розкриттю досягнень української й світової культури; забезпечує повне, якісне й оперативне бібліотечно-бібліографічне й інформаційне обслуговування студентів, наукових працівників, у тому числі співробітників Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Колегіуму мистецтв у Опішному.
Для успішного обслуговування користувачів використовується книжковий фонд, який налічує 4075примірників.
Робота відділу обслуговування спрямовувалася на обслуговування науковців і популяризацію фонду бібліотеки шляхом влаштування книжкових виставок, тематичних полиць, переглядів літератури, виставок нових надходжень, експрес-виставок тощо.
Музеї проти кітчу
Спілкувалася: Анастасія Сідельник http://tyzhden.ua/Culture/97888
Олесь Пошивайло, засновник музею українського гончарства в Опішному, розповів про стосунки музею з суспільством, фігурки козаків та джерела музейних інновацій
Олесь Пошивайло – засновник і багаторічний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директор Інституту керамології НАН України, доктор історичних наук і професор – цього року став першим лауреатом премії ім. Бориса Возницького. Ця премія є відзнакою за вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи, відтепер її вручатимуть кожні два роки. Під час церемонії пан Пошивайло наголосив, що присвячувати себе музеям в Україні можуть лише подвижники, і що успіхом своїм він завдячує першокласній команді ентузіастів, які працюють разом з ним.
СІМЕЙНА СПРАВА
Музей кераміки – це абсолютно закономірно. В моєму роду всі, починаючи з другої половини XVIII століття, займалися гончарством. За історичним плином, я теж мав би стати гончарем, можливо, художником-керамістом. Збій відбувся завдяки бабусі. У 70-ті роки вона почала формувати домашній музей, щоб зберегти в Опішному вироби гончарів, з якими працювала все життя – а ще вишивку, ткацтво, дерев’яні вироби. До неї приїздили відвідувачі з усієї України і навіть з-за її меж. Я ріс у цій хаті й щодня ходив з бабусею на місцевий гончарний завод. Давній промисел цілком природно увійшов у моє життя. Бабуся заповіла продовжувати справу збереження: мовляв, Сашку, історія тобі не простить, якщо не зробиш в Опішному музею!
