Людмила Овчаренко «Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894–1941)»

27 вересня 2018 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України відбувся успішний захист дисертації у вигляді монографії старшого наукового співробітника Науково-дослідного відділу археологічної кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства, старшого наукового співробітника Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, директора Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» імені Василя Кричевського Людмили Овчаренко на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія на тему: «Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894–1941)».

Дисертацію виконано в Інституті керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.

Науковий консультант – Олесь Пошивайло, генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства, директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор.

Офіційними опонентами дисертантки були відомі науковці:

Олена Боряк – старший науковий співробітник відділу етнології Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Державного агентства України з управління зоною відчуження, доктор історичних наук, старший науковий співробітник;
Мирослав Борисенко – професор кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка МОН України, доктор історичних наук, професор;
Роман Сілецький – завідувач кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України, доктор історичних наук, професор.

Метою дисертаційного дослідження Людмили Овчаренко стало комплексне вивчення способів передачі професійних гончарських знань, які є головною умовою успішної діяльності гончарного промислу, й з’ясування визначальної ролі гончарних навчальних закладів у творчому розвитку українського традиційного гончарства.

Об’єктом дослідження є українське традиційне гончарство, предметом дослідження – гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку цього виду народного художнього промислу.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що це перше узагальнююче дослідження, присвячене гончарному шкільництву України.

Основні положення й висновки монографії викладено в 35 наукових публікаціях, у тому числі в 4 монографіях, 1 збірнику документальних матеріалів, 16 статтях в українських фахових виданнях, затверджених ДАК МОН України, та 8 в інших виданнях України, а також у 6 іноземних виданнях, з яких 5 – фахові.

Праця складається зі вступу, восьми розділів та висновків, списку використаних джерел (1821 позиція), іменного й географічного покажчиків. Загальний обсяг монографії 1296 с. (104,49 авторських аркушів), обсяг основного тексту – 39,9 авторських аркушів.

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт та предмет, окреслено хронологічні й територіальні межі дослідження, означено наукову новизну, практичне й культурно-історичне значення роботи.

У першому розділі «Історіографія, методика та джерела дослідження» проаналізовано стан дослідження гончарного шкільництва як визначального фактора творчого розвитку українського традиційного гончарства (1894–1941), охарактеризовано методологічну й джерельну бази, які дозволили реалізувати поставлені завдання.

У другому розділі «Стан традиційного гончарства та заходи державних органів з його модернізації» досліджено традиційні шляхи передачі гончарської майстерності, які в різні історичні періоди були поширені на досліджуваній території, з’ясовано перші державні ініціативи з вивчення стану кустарного гончарства (1850–1917), проаналізовано заходи земств, що передували заснуванню гончарних навчальних закладів, та напрацьовані концепції розвитку гончарного шкільництва.

У третьому розділі «Проблематика функціонування гончарних шкіл Полтавщини» проаналізовано діяльність гончарних навчальних закладів, які функціонували на території Полтавщини – в Опішному, Глинську, Миргороді й Постав-Муці – упродовж 1894–1941 років.

У четвертому розділі «Олешнянська земська гончарна навчальна майстерня як суттєвий фактор розвитку традиційного гончарства Українського Полісся (1895–1898)» проаналізовано діяльність Олешнянської земської гончарної навчальної майстерні в селі Олешня Городнянського повіту Чернігівської губернії.

У п’ятому розділі «Своєрідність гончарного шкільництва Слобідської України» досліджено функціонування гончарних навчальних закладів, які діяли на території Слобожанщини.

У шостому розділі «Нереалізовані можливості гончарного шкільництва Середньої Наддніпрянщини» вивчено історичний досвід діяльності гончарних навчальних закладів у Дибинцях, Сунках, Межигір’ї.

У сьомому розділі «Головні аспекти функціонування гончарного шкільництва Поділля» досліджено діяльність гончарних навчальних закладів на території Поділля впродовж 1905–1933 років.

У восьмому розділі «Репресоване гончарне шкільництво України» проаналізовано, як в умовах становлення тоталітарної більшовицької системи агресивні дії російських шовіністів спрямовувалися на тих, хто брав активну участь у національному відродженні України 1920-х років.

Результати власних досліджень Людмила Овчаренко підсумувала у висновках. Загалом авторка досягла поставленої мети, тому спеціалізована вчена рада прийняла рішення про присвоєння їй наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.05 – етнологія. Результати голосування: 16 – «за», 1 – «проти», утрималися – «0».
Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, Національний музей-заповідник українського гончарства й Громадська організація «Конгрес українських керамологів» вітають Людмилу Овчаренко й бажають подальших успіхів на ниві керамологічних студій. Це вже третій науковець Інституту керамології та Музею-заповідника, що захистив докторську дисертацію зі спеціальності «етнологія».

З авторефератом дисертації Людмили Овчаренко на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук та відгуками можна ознайомитися за посиланням: http://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/announcement/announcement/?newsid=802