Опішнянський гончар «Копієчка»

(за матеріалами керамологічної експедиції[1])

Гончар Задорожний Іван Андрійович. Опішне. Кінець 1950-х років. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

Задорожний Іван Андрійович (26.11.1890 – 29.06.1967) – гончар. Жив і працював у Опішному на кутку «Яремівка».

  Його батько Андрій Гнатович Задорожний теж був гончарем, він  виготовляв простий побутовий посуд невеликого розміру й неширокого асортименту. За родинними переказами в сім’ї Задорожних було 11 дітей. Донька Івана Задорожного Лідія Дудник пригадувала: «Сім’я жила на «Ярах», куток «Задорожнівка». Там жили й брати батька: Назар, Юхим, Омелько, а також інші Задорожні, однофамільці. Захарко Задорожний жив»(Захар Петрович Задорожний, дядько Олександри Селюченко).

Бородін Мотрона Микитівна (ліворуч) із сестрою Рукавичкою Онисею Остапівною (по центру) і племінницею Уляною. Опішне. 1917. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

  Уміння гончарювати перейняли Назар, Омелян, Юхим та Іван. Про перших трьох відомостей надзвичайно мало. Померли вони рано, ще в часи голодомору. А от один із братів Задорожних – Іван – став гончарем. Він змалку спостерігав за роботою батька, але гончарної майстерності навчився в сусідського гончаря Бородавки (вірогідно, Бородавки Луки Даниловича, брата Явдохи Пошивайло).

Гончар Задорожний Іван Андрійович (праворуч) під час служби в армії. Перша половина 1910-х. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

  У 1930-х роках Іван Задорожний працював у артілі «Червоний гончар», у 1950-х – у «Художньому кераміку». Гончарював і вдома, а дружина майстра, Мотрона (уроджена Бородін)  допомагала чоловікові: пережарювала свинець для приготування поливи, «склила» вироби, продавала їх на базарі в Полтаві й розносила по селах, обмінюючи на продовольство.  

  Задорожні мали вуличне прізвисько «копієчки». Лідія Дудник повідала історію  його появи: «Прізвисько «Копієчка» ще було у діда Андрія. Одного разу до нього по посуд приїхали скупники. Забрали вироби, розрахувалися і поїхали. Дід не дорахував копійки за товар і побачив, що скупники забули батіг. Він погнався за ними вслід, довго біг, ввесь час гукаючи, що забули батіг і винні копієчку. З того часу й стали нас прозивати «копієчки». Доволі часто під час своїх оповідей опішнянські гончарі називають своїм вчителем гончаря «Копієчку».  

Хата родини Задорожних на Яремівці. Опішне. 1920-ті. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

  Донька Івана Задорожного Лідія Дудник 35 років (1955–1990) працювала малювальницею в артілі (заводі) «Художній керамік». Навчався гончарству й син Івана Задорожного Петро. Проте війна 1941–1945 років змінила його життя. Після мобілізації він уже не повернувся ні в завод, ні в Опішне.

  Іван Андрійович Задорожнийу 1930-х – 1950-х роках був одним з кращих опішнянських гончарів на кутку «Яремівка». Він майстерно володів гончарним кругом, створюючи різноманітні види посуду – теракотового й полив’яного, у тому числі й великих розмірів: горщики, макітри, глечики, зокрема глечики з хрестиками, тикви, банки, ринки, друшляки, пасківники.

Малювальниця Дудник (Задорожна) Лідія Іванівна – донька Івана Задорожного, під час роботи в артілі «Художній керамік». Опішне. Друга половина 1950-х. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

У цеху артілі «Художній керамік»: за гончарним кругом Задорожний Іван Андрійович, малюють  Назарчук Мотрона Савівна і Біляк Параска Петрівна (праворуч). Опішне. 1956. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

Гончарі Задорожний Іван Андрійович (ліворуч) і Хлонь Федір Сергійович. Опішне. Кінець 1960-х. Приватна збірка Лідії Задорожної. Копія – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

Людмила Метка,

керамолог,

кандидат історичних наук.