«Свистопляска і Ренкавка. Глиняні вироби в традиційно-побутовій культурі як джерело формування національної ідентичності слов’янських народів»
2013 року в полтавському видавництві «АСМІ»побачила світ монографія наукового співробітника Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, старшого наукового співробітника Національного музею-заповідника українського гончарства, кандидата історичних наук Костянтина Рахна «Свистопляска і Ренкавка. Глиняні вироби в традиційно-побутовій культурі як джерело формування національної ідентичності слов’янських народів».
Дослідження присвячено глиняним виробам у традиційно-побутовій культурі росіян і поляків, аналізу календарних свят з використанням глиняних іграшок – Ренкавки та Свистопляски, що розуміються не тільки як коло загальновідомих, усталених ритуальних дій, але й як складна багатоскладова й багатофункціональна система, що відтворює важливі етапи етнокультурної історії. Ці два святкових комплекси стоять біля витоку димківської й краківської іграшки – яскравих символів відповідно російської й польської народних культур.
Показано, як ці свята функціонують у народній культурі, шлях їхніх видозмін під впливом зовнішніх суспільно-політичних і духовних факторів, їхні витоки та наскільки тісно вони співвідносяться з категоріями міфологічної й повсякденної свідомості. Аналіз історії дослідження свята Свистопляски та димківської іграшки виявив загальні наукові тенденції й напрямки їхнього студіювання. Це весняне свято в місті В’ятці включало в себе поминальне богослужіння, ярмарок, де, серед іншого, продавалися глиняні й дерев’яні іграшки, та народні гуляння з обов’язковим свистом у свистунці, киданням та катанням з кручі глиняних куль, які ловили дітлахи. На основі широкого кола джерел простежено еволюцію Свистопляски, починаючи з перших згадок про неї наприкінці XVIIIстоліття, поступове відмирання язичницьких елементів цієї традиційної урочистості в ХІХ столітті, її перетворення на дитяче свято Свистунью та подальший занепад. Подібні свята навесні, до яких виготовлялися глиняні іграшки, існували у В’ятському краї та почасти за його межами. Ці святкування мали не лише подібну структуру, але й, очевидно, спільне походження. Аналіз легенди про братовбивче Хлиновське побоїще, з якою традиційно пов’язувалося виникнення свята Свистопляски, дозволив розкрити її справжнє історичне підґрунтя та показати роль переселенців із Великого Устюга у формуванні культури міста В’ятки. Прототипом Свистопляски були святкування на честь язичницького бога Перуна, зафіксовані в Новгороді джерелами ХІІ–XVІ століть. Свист, який дав назву святові, виконував магічну функцію, а самі глиняні й дерев’яні вироби були календарними обрядовими символами.
Не менш показовою є історія свята Ренкавки, розкрита, починаючи з найперших звісток про неї в XVІ столітті. Ренкавка теж має свою солідну історіографію. Як і Свистопляска, це була масова весняна урочистість, що відбувалася на могильному пагорбі Крака – засновника міста Кракова й драконоборця. Ренкавка теж включала в себе богослужіння, народні гуляння й розваги та обов’язковий ярмарок, на якому продавалися глиняні й дерев’яні іграшки. Останні включали в себе персонажів краківського фольклору – Ляйконика, чародія пана Твардовського, торохкальця, глиняні дзвоники-обереги та інші архаїчні забавки з напівзабутим магічно-релігійним змістом. Виробниками їх були краківські гончарі й різьбярі. Характерною рисою свята теж був свист, шум і музика. Частина пов’язаних із ним язичницьких звичаїв у ХІХ столітті зникла. Найдовше з них протрималася особлива традиція, що зберігалася з давніх часів і полягала в киданні з вершини Кракового кургану яєць, хлібних виробів і інших наїдків дітям і бідноті, які стояли на схилі й біля підніжжя. Ренкавку також оточували легенди, аналіз яких показав дохристиянські корені цього свята та його зв’язок із вшануванням Громовержця й прадавніми культовими місцями середньовічних поляків. Дотривавши до нашого часу, вона втілює в собі етнічність, польські національні традиції, дух народу.
В’ятська Свистопляска й краківська Ренкавка – два календарних свята, що закорінені в язичницькому поклонінні богу Перунові. Важливо, що й глиняні вироби, які пройшли шлях від культової пластики до дитячої іграшки та мистецьких творів, і пов’язані з ними обряди, відроджені в новий час як громадські урочистості, привабливі для широкого загалу, стають уособленням етнічності, джерелом локальної й національної ідентичності за доби глобалізації.
