Георгій Васильович Кардашевський народився 1893 р. в містечку Опішному Зіньківського повіту Полтавської губернії в дворянській родині. Ім`я його батька згадане у списку дворян Полтавської губернії 1898 р.: «Кардашевские Василий и Александр Николаевичи, сыновья штабс-ротмистра. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве – 8 марта 1851 года № 1693». Василь Кардашевський мав заможне господарство на північних околицях населеного пункту, поряд із селом Малі Будищечки. І досі на те місце серед тутешнього населення говорять «Кардашівщина», «на Кардашевому». А Кардашевських називають за скороченим варіантом прізвища – Кардаш.
За спогадами очевидців, окрасою господарства Кардашевських був великий і розкішний сад, який був обсаджений липами, з північного боку в два ряди. Скрізь, до хати і по саду, були алеї. Вся садиба була обгороджена огорожею, вищою за ріст людини. Зроблена вона була з коляк із загостреними вгорі кінцями. У господарстві Кардашевських було багато різної худоби: корови, свині, вівці, коні. Були й бджоли, які під час цвітіння саду та лип гули так, що заглушували навіть щебетання птахів. Плоди з саду пересушували на великих сушнях.
Малобудищанка Дарія Денисенко (1912 р.н.) свого часу пригадувала, що її батько Іван Герасименко, який був колісником, мав лише 0,25 дес. землі, а тому сезонно працював у Кардашевського. «Він хороший був, отой Кардаш. Дай, Боже, йому царство! Мій батько не одходив од нього. І було й молотять, та все там роблять. Не обіжали. Боже сохрани».
Відома опішнянська малювальниця Мотрона Назарчук (1911 р.н.) пригадувала, що ще Василь Кардашевський приносив до її батька ремонтувати настінні і карманні годинники. «Так зав’язалось знайомство». У Кардашевських вони «завжди наривали липового цвіту собі від простуди. Це з дозволу Кардаша. Він ніколи не боронив, тільки просив, щоб не ламали великого гілля».
Окрім Георгія, у Василя Кардашевського був син Микола та дочка Людмила. На 1941 р. Миколі Кардашевському було 53 роки, а працював він техніком-землевпорядником Зіньківського райземвідділу. Людмила, або як її називали Люся Кардашева, у передреволюційні роки навчалася в Києві разом із Марусею та Галею Майстренками, які були рідними сестрами письменнику Івану Майстренку.
Василь Кардашевський помер у 1922 р., а його дружина у 1939 р.
Саме матеріали кримінальної справи Георгія Васильовича Кардашевського з архіву УСБУ в Полтавській області, дозволяють прослідкувати його життєвий шлях. У анкеті арештованого про освіту зазначено: «низшее: 4 класса городского училища в г.Полтаве». Натомість один із свідків по справі в своїх показаннях зазначав, що Кардашевський «будучи юнаком, вчився в земельнім, потім в пархальнім училищі. Після закінчення пішов в царську армію, відкіля повернувся в чині офіцера». Підтвердженням навчання в «земельному училищі» може служити запис в анкеті арештованого: «профессия и специальность – садовник». У російській армії він служив з 1914 по березень 1918 р. прапорщиком і був представлений до звання підпоручика. У 1919 р. по мобілізації служив 3-4 місяці у денікінській армії підпоручиком. Разом із денікінцями відступив і емігрував за кордон. Його не було вдома до 1924 р. Повернувшись в Опішне, працював у своєму господарстві. Позбавлявся виборчих прав як «куркуль». У 1929 році господарство Кардашевських було розкуркулене і розпродане. Того ж року «за саботаж в поставке хлеба государству» і як колишнього білогвардійця його було засуджено на 8 років позбавлення волі. Відбувши повністю кару, поселився у Полтаві, де мешкав по провулку Антонцовському №6. Працював приймальником райспоживспілки по Диканському району аж до моменту свого арешту.
Так співпало, що саме в рік розкуркулення і засудження Георгія Кардашевського, в Опішому було утворено артіль «Художній керамік». Приміщення колишньої земської гончарної школи не вистачало, тож місцевою владою було прийняте рішення використати для розміщення артілі кардашівські будівлі. А незабаром на Кардашівщині було збудовано нове цегляне приміщення, яке збереглося і досі. Мотрона Назарчук, яка тоді працювала в «Художньому кераміку», пригадувала: «В цей час було почато розбирати церкву Тройцю (найбільшу в Опішні). Почали будувати завод на Кардашівщині. А до того, поки не було заводу, то виробляли миски в бувших Кардашівських будівлях. Обпалювали теж в наспіх побудованих горнах».
У довідці з Опішнянської селищної ради за 1941 р. зазначалося, що Кардашевський «мав куркульське господарство, в якому зараз розташована пром. арт. Художній керамік».
Постанова про арешт Георгія Кардашевського була підписана 23.06.1941 р. Того ж дня його було заарештовано. На допитах слідчий Демчинський, зокрема, вимагав від обвинуваченого: «Расскажите о своей карательной деятельности за период пребывания в банде Деникина и в период немецкой окупации на Украине в 1918 г.» На що Георгій Кардашевський відповідав: «В период деникинщины и в период немецкой окупации карательной деятельностью я не занимался».
Свідками з Опішнього Іваном Жижурою та Іваном Суконькою окрім обвинувачення Георгія Васильовича в каральній діяльності також стверджувалося, що «в хозяйстве Кардашевского Василия эксплоатировалась наёмная рабочая сила», «добровольно пошёл служить в деникинскую армию», «в 1929 г. выступал против коллективизации …, за саботаж в поставке хлеба», «таким людям, как Кардашевский не место на советской земле».
На очній ставці зі свідком Іваном Жижурою, Георгій Кардашевський говорив: «Частично подтверждаю показания свидетеля Жижуры. Из его показаний я подтверждаю, что происхожу из семьи дворянина, что я раскулачивался в 1929 г. и привлекался к уголовной ответственности как бывший белый и за невыполнение государственных обязательств по хлебу».
Суд над Георгієм Кардашевським відбувся у Полтаві 25.07.1941 р. «У дебатах сторін прокурор Сметана заявив: «Злочин доказано, тому прошу винести вищу міру покарання – розстріл». Адвокат Шептун сказав: «Прошу суд винести таку міру покарання, яка б не позбавляла життя підсудного Кардашевського». У останньому слові підсудний просив суворо його не карати.
Але все ж Георгія Кардашевського було засуджено «до найвищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього належного йому особистого майна на користь держави».
25.07.1941 р. Георгій Кардашевський звернувся із касаційною скаргою у Верховний суд УРСР з проханням «приговор отменить и дело направить на новое рассмотрение в ином составе суда». Він аргументував, що вважає вирок суду невірним на основі слідуючого: «Облсуд при рассмотрении настоящего дела не исследовал полностью фактических материалов по этому делу, не приняли во внимание моего заявления о вызове дополнительных свидетелей, которые подтвердят, что я никогда не был участником карательных отрядов при Деникине, что я был в Деникина не добровольцем, а мобилизованным».
9.08.1941 р. судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР прийняла ухвалу про те, що «касскаргу Кардашевського залишити без задоволення, а вирок облсуду відносно нього в силі».
29.09.1941 р. на засіданні Президії Верховної Ради СРСР слухалося клопотання про помилування Георгія Кардашевського. У прийнятій постанові говорилося: «Оставить в силе приговор о применении высшей меры наказания к Кардашевскому Георгию Васильевичу».
Проте, як видно із довідки підписаної начальником 5-го відділення 1-го спецвідділу НКВС СРСР від 27.02.1942 р. це розпорядження не було виконано із-за об’єктивних причин. «Приговор Полтавского облсуда от 25 июля 1941 г. в отношении обвиняемого Кардашевского Георгия Васильевича в исполнение не приведён за отсутствием сведений о местонахождении арестованного, эвакуированного в связи с обстановкой военного времени из прифронтовой полосы».
Інформація про те, чи був приведений до виконання вирок Полтавського облсуду відносно Георгія Кардашевського і коли в матеріалах справи відсутня. Тож наразі його доля залишається поки що невідомою.
У висновку Полтавської обласної прокуратури від 26.02.1990 р. говорилося: «С показаний свидетелей Суконьки, Жижуры, на которых основан приговор, видно что они свидетелями прямыми не были, а слышали от жителей с.Опошня, что якобы Кардашевский Г.В. был в составе деникинской армии и участвовал в расстреле красных партизан. Однако в их показаниях нет кокретных данных об этих событиях, нет прямых свидетелей и фамилий лиц, якобы погибших от рук деникинцев. Более того, в соответствии с постановлением ЦИК СССР от 2 ноября 1927 г. в п.4 указано, что освобождаются от наказания лица за контрреволюционные преступления, имевшие место во время гражданской войны по 1-е января 1923 г.» [
Реабілітований Георгій Васильович Кардашевський Генеральною прокуратурою України 16.12.1992 р.
Віктор Міщанин, керамолог, кандидат історичних наук